— Якісь конкретні ідеї? — Альтсін усміхнувся іншим гостям і вирушив до столу.

— Уникай проблем і чекай мого знаку.

Залишила його біля полумиска, наповненого імператорськими креветками, та попливла кудись углиб зали. Альтсін потягнувся за тарілкою, наклав собі кілька штук, полляв соусом. Кинув погляд ліворуч і праворуч та, беручи приклад із більшості гостей, скористався для їжі малим срібним шильцем. Скуштував.

Це були найсмачніші креветки, які йому доводилося їсти.

* * *

— Зрештою, двоє людей у чорному поміж радісних кольорів таки мали зустрітися, — почув з-за спини.

Поволі розвернувся, ковтаючи їжу. Ферлес-ґур-Дорес стояв поряд один і привітно усміхався, не зводячи погляду з обличчя злодія. Альтсін знав, що зараз його зважують, міряють і оцінюють. І що він от-от стане класифікований або як той, хто може придатися, або як особа без найменшого значення. Від самого початку прийому, незважаючи на те, що він намагався не кидатися в очі, злодій вже відчував на собі кілька таких поглядів. Напевне, більшість гостей вже знали, яку роль він тут виконує, але на фоні подій у місті невідомий капітан міттарської галери значив для них менше, ніж носій риби, який вранці доставляє її в резиденцію. Лише той факт, що граф Терліх був схильний його прийняти, трохи додавав йому ваги.

Злодій демонстративно відшукав поглядом решту ґур-Доресів, що й надалі стирчали десь у кутку зали.

— Чи розумно отак ось покидати родину й друзів? — дозволив собі трохи звести брови.

— Як усі вже зауважили, двох моїх старших синів здолала таємнича хвороба, і вони не змогли тут з’явитися, хоча й дуже хотіли. Тож оскільки моєму роду не погрожує раптова та повна загибель, я вирішив ризикнути й підійти до незнайомого капітана, який притягує стільки уваги. Як зветься галера, якою ви припливли?

— «Оселедець», — буркнув Альтсін. — А її капітан зветься Аервес Клани.

Вони обмінялися широкими й іронічними посмішками. У приморських містах кожна друга галера мала на борту напис «Оселедець», а прізвище Клани вважалося настільки простецьким, що дехто з моряків змушений був змінювати його або оздоблювати додатками, аби уникнути плутанини в портових документах.

— Інакше кажучи, я маю не лізти носом у графські справи… — ґур-Дорес кивнув. — Але чи розумно з’являтися тут настільки офіційно? Замість того, аби зустрітися з Терліхом посеред ночі, десь подалі від людей?

— Остання зустріч посеред ночі, подалі від людей мала більше учасників, ніж граф міг собі зичити, — почулося десь з боку.

Злодій мало не випустив тарілку й озирнувся. Мав цілковиту впевненість, кого побачить. Евеннета-сек-Ґреса. Білість і золото. Зблизька вони ще сильніше кололи очі.