Міг бути злодієм, покараним за крадіжку, бо в провінції відтинання рук і ніг було доволі популярною карою, хоча Альтсін, скоріше, ставив на мандрівного робітника, який втратив стопу в нещасному випадку та вирішив разом із родиною спробувати щастя в місті. На селі вони могли лише жебракувати, а тут, якщо чоловік мав справні та вмілі руки, існували сотні занять, які дозволили б йому забезпечувати родину.
Жоден зі шляхтичів навіть не глянув на нього. По невидимому знаку, стражники штурханами змусили всю п’ятірку звестися, а тоді вказали на дорогу до міської брами. Чоловік зблід наче труп, жінка тихо застогнала та знову намагалася впасти на коліна, але один зі стражників схопив її за руку, притримав і кинув кілька слів, показуючи на палицю, яку досі тримав у руці.
Злодій дивився, як стражники відводять їх углиб вулиці. В його роті збиралася гірка флегма. Понкее-Лаа змінилося за ці кілька років, раніше людей викидали з міста за конкретні злочини, але ніколи за каліцтво та бідність. Тому правду казали в навколишніх селах і містечках — у столиці коїлося щось погане.
На щастя, він знав декого, хто міг розсказати йому, що тут сталося.
Порт. Так звали не тільки рейд і поділене молами узбережжя, але й усі дільниці, що сусідили безпосередньо з морем. Для одних це було серцем міста, а для інших — його шлунком, легенями чи, може, горлянкою. Але це точно був один із життєво важливих органів, без якого Понкее-Лаа було б найбільшим рибацьким селом на краю світу.
Без безперестанного припливу товарів, які звозилися сюди й збиралися в його складах кожного дня сотнями кораблів, місто такого розміру не мало б ані найменшого шансу вижити, вдягнутися, зігрітися й розважитися. Альтсін затримався одразу по тому, як переступив межу Середнього Валеє та вдихнув на повні груди. Морський бриз, риба, вино, приправи, варені молюски, якісь пахощі з надвиразною ноткою мускусу, смажені на решітках восьминоги, змилки, вичинена шкіра. Запах торгівлі, грошей та поміркованого добробуту. Звичні речі для цієї дільниці. На перший погляд, тут нічого не змінилося.
Злодій всівся перед винарнею навпроти магазину Цетрона й почав спостерігати. Товстий полюбляв цю кам’яницю, сприймав її як інвестицію, і Альтсін був готовий закластися, що він не позбувся її аж дотепер. Зрештою, вистачило пів години лінивого попивання вина, щоби помітити кількох осіб, про яких він точно знав, що ті працювали на його колишнього патрона. Входили й виходили, а хтось мало не вибіг, прямуючи до порту. Інші, наче зникали після того, як входили. Висновок: вони або сиділи всередині, або давно скористалися задніми дверима. За годину під’їхав невеличкий фургон, з якого почали вивантажувати неозначені пакунки та штуки матеріалу. Нормальний робочий день звичайного купця, який розсилає доручення щодо покупок і продажів, отримує замовлений товар і займається помноженням добробуту.