Проте Цетрон купцем не був, а Альтсін сумнівався, щоб той настільки сильно вживався в свою роль. Це не була звичайна активність, хіба що Товстий вже залишив гільдію й зайнявся так званим поштивим життям, підмовивши до цього своїх людей. Думка була потішною й невартою запам’ятовування.

Злодій відчув перший укол страху, коли під магазинчиком зупинилося кілька рибалок. Нічого незвичного як для порту, хоча цієї пори більшість човнів іще чесали неводами море. Та й Альтсін не звернув би на це уваги, якби не впізнав двох із них. Це були люди Рвисса, ватажка однієї з трьох найсильніших груп контрабандистів Понкее-Лаа. Вони мали свою садибу в дільниці Цетрона, тож інколи бували й конфлікти. Доходило до того, що раз чи двічі за допомогою кинджалів, палиць, ножів та арбалетів довелося пояснювати, хто головний у цій частині порту. Альтсін і сам колись брав участь у таких нічних перемовинах, коли палали човни контрабандистів, а хвилі злизували кров із пляжу.

Їхня присутність під кам’яницею не обіцяла нічого хорошого. Але, як він вирішив за мить, їх було лише п’ятеро, тож, може, йшлося про звичайні справи? Злодій наповнив кухоль до країв. Не вперше…

Тікають! Пішли в розсип! Нарешті!

Його кавалерія кидається в останню погоню, піхота ламає стрій і біжить за неприятелем. Він втримує її одним наказом — ворогу й так немає куди тікати, а єдиний шлях веде вглиб півострова, у хащі, що повні мертвих і сухих дерев на одному з його кінців. Там вони встановлюють останню лінію оборони: дерева мусять захистити їх від кавалери, а битва в лісі завжди перетворюється зі справжнього бою на бійку, чисельна перевага противника не повинна мати там великого значення.

Він стримує погоню за кількасот кроків до стіни лісу. Сухий очерет тріщить під копитами коня. Колись тут були мокрі луки, а тепер — майже пустеля.

Він вирівнює стрій, відчуває на собі погляди воїнів, що стоять неподалік. Їхню нетерплячку. Вдаримо. Вдаримо зараз!