Альтсін сховався в тіні, перш ніж Цетрон встиг відреагувати.

РІЧКА СПОМИНІВ

Процесія тягнулася в нескінченність. Мовчазний, поважний натовп заблокував вулицю на всю ширину й сунув крок за кроком у бік храму. Вже минула година з того часу, як Меч пронесли під його вікном. Він не пам’ятав, щоб колись так було. Авжеж, шість років тому Шлях Пожертви збирав тисячі людей, але ніколи аж стільки. І ніколи процесія не здавалася такою… смертельно поважною. Він майже відчував напругу, що збиралася над натовпом.

Альтсін відвернувся від вікна й пішов до ліжка. Справжнього, із балдахіном, атласною постіллю й периною, яка коштувала більше, ніж місячний заробіток капітана чималої галери. Товстий дотримав обіцянку. У підземній скарбничці кам’яниці спочивали кількасот срібних оргів — частина плати за голову Ґригаса. Майже відразу він обміняв п’ятдесят імперських на срібло, бо лише дурень хизується грошвою без потреби. Решту, чотириста п’ятдесят імперських золотих оргів, він розмістив у трьох різних банках на три різні прізвища. Грав, знову грав роль, яка давала йому шанс вижити в найближчі місяці. Альтсін Авендег — злодій, найманий кинджал, мандрівний писарчук чи моряк, не прожив би й кількох днів із п’ятьма сотнями імперських при собі. Але Дамєр-гид-Мавеє, представник купецької гільдії з північного Генвера, що була зацікавлена у продажі деревини для Понкее-Лаа, уже мав більші шанси.

Найкраще ховатися на виду у всіх.

Злодій витягнувся на ліжку, заводячи руки за голову, й почав лічити дельфінів на балдахіні. За мить адресував їм кислу посмішку. Проблеми — ось як він починав про це думати; не кошмари, які потроху тягнуть його в безумство, не маячня, що змушує його божеволіти посеред білого дня, а заледве клопоти. Щось наче соромна хвороба, яку ти впіймав після візиту до дешевої хвойди. Досить і того, щоб демон десь із місяць не подавав ознак життя. Досить тридцяти спокійних ночей і тридцяти днів без якихось видінь — і він уже почав вважати, що просто став жертвою звичайної втоми, неспокою розуму, який, власне, прийшов до ладу під впливом подій у Варильні. Може, та кровотеча з носа й вух звільнила надмір крові в мозку, і він вилікувався? Може, йому немає потреби шукати допомоги у чарівників чи жерців?

Місяць. Він уже не пам’ятав, коли мав стільки спокійних ночей. Але… Йому нічого не снилося. А може, й снилося, але жодного сну він не пам’ятав. Нічого. Лягав у ліжко, заплющував очі, а за мить розплющував їх, коли сонце вже заглядало у вікна. Був свіжим і сповненим сил, але ночі випадали з його пам’яті. І… він втрачав шматочки дня. Маленькі фрагменти, ледве на удар чи два удари серця, але вже ловив себе на цьому кілька разів. Наливав вино до кришталевого келиха поволі, аби наситити очі темним карміном, що танцював за склом — аж раптом цей кармін наповнював келих по вінця й виливався на скатертину. На вулиці запитував зустрічного хлопця про дорогу, той вказував рукою, починаючи пояснювати, а потім на половині слова замовкав і його рука була простягнена до носа Альтсіна за дрібного монеткою. Або ж злодій нахилявся, щоб пацнути нахабну муху, що сиділа на столі, і вдаряв у порожнє місце, а комаха вже бряжчала десь в іншому боці кімнати.