Вістря торкнулося його потилиці — було гарячим, наче його щойно вийняли з горна.

— Так я й думав, — голос, здавалося, наповнював увесь склад. — Ти не звичайний канальний щур. А хто ж ти? Що причепилося до того шматка лайна, який ти звеш душею? Кого ти приволік з-за Мороку? Ох, якби я мав трохи більше часу, то попрацював би з тобою так, що ти виплюнув би легені, намагаючись відповісти на всі мої питання. Встань!

Альтсін раптом повернув владу над кінцівками. І настільки ж раптово зрозумів, що не відчуває ані приголомшення, ані зморення, ані тупого болю поламаних ребер. І що бачить м’яку, сіру ауру, що оточувала хлопця, наче від нього щось парувало.

Він поволі звівся, важко дихаючи й похитуючись. Потягнувся до запони плаща. Один рух — і вже тримав його в руці, згорнутим у клубок. Цієї миті з даху донісся протяжний крик тривоги. Саме вчасно.

— Бачу, решта портового стерва вирішила шукати слави у битві, — юнак встав за три ярди від нього, а вийнятого з-за спини меча тримав однією рукою, відхиливши набік. — Це навіть краще, ніж я міг очікувати. Одним ударом ми позбудемося більшості.

Альтсін відхаркнув і виплюнув липку, кислу слину. Бачив його. БАЧИВ його. Не просто як фігуру, освітлену тремтячим полум’ям. Бачив виразно, наче під повним сонцем, кожен рух на обличчі, тінь на дні зіниць, працю долоні, затиснутої на руків’ї.

— А звідки тобі прийшло до макітри, — він ледве пізнавав власний голос, — що вони потребують якоїсь слави? Це бандити, злодії та вбивці. Вони прийшли сюди, аби вбити те щось, що видає себе за анвалара.

Ґригас досі непорушно сидів, наче приклеєний до стільця. Молодий шляхтич легковажно відмахнувся.

— Перш ніж вони зорієнтуються, в якому складі ми перебуваємо, наші підкріплення вже прибудуть.

Так, це мало сенс. Зайняти кілька складів, змусити Цетрона штурмувати їх один за одним, а потім атакувати його послаблені сили. Добрий, солідний солдатський план. Абсолютно в стилі колишнього військового, яким був граф. Це пояснювало, чому Варильня здавалася спорожнілою. Решта Праведних і більшість міської стражі, мабуть, ховалися або на її кордоні, або в якомусь із дальніх складів.

— А коли мене до нього вели, то цей гарний, помітний плащ я одягнув, аби захиститися від вечірнього бризу? — Альтсін трусонув тканиною, яку досі тримав у руці. — А якщо ми вже говоримо про бриз… Чи знаєш ти, що важкі барки впливали в ці канали найчастіше саме ввечері? Вітер з моря полегшував їм шлях. Чи ті мотузки й ланцюжки, якими ви перегородили канали, стримають навантажену барку, довжиною в сотню стоп?