Полонених привели на камбуз і прив’язали до столів. Один з охоронців витратив хвилину на якесь роз’яснення, але з опущеним лицевим щитком, тож єдиним натяком на зміст церемонії були широко відкриті очі у невірі, розгубленості, обуренні та страху. Охоронець міг сказати що завгодно.

Міллер почав перемотувати. Пару годин вперед, потім ще декілька. Судно було під прискоренням, в’язні сиділи за столами, замість літати біля них. Перемкнув на камери в інших частинах судна. Шафа Жулі була все ще зачиненою. Якби він не був в курсі, то вирішив би, що вона померла.

Він знову перескочив уперед.

Через сто тридцять дві години команда «Скопулі» зібралася з силами. Міллер побачив це в їхніх тілах ще до того, як все почалося. Він спостерігав бунти в камерах і раніше, ув’язнені мали такий самий пригнічений, але збуджений вигляд. Відео показувало стіну, на якій він бачив кульові отвори. Їх ще не було. Але будуть. Чоловік зайшов у кадр із підносом харчових раціонів.

Ось воно, подумав Міллер.

Бійка була короткою і жорстокою. У в’язнів не було жодного шансу. Детектив спостерігав, як вони відвели одного з них – світловолосого чоловіка – в шлюз і викинули в космос. Інших зв’язали міцніше. Хтось плакав. Хтось кричав. Міллер перемотав уперед.

Десь тут воно мало бути. Момент коли воно – чим би воно не було – вирвалося на волю. Але або воно сталося на неохопленій камерами території, або було тут від самого початку. По довгому часі, майже сто сорок шість годин з того, як Жулі було замкнено, чоловік у білому джемпері зі скляними очима і з непевною ходою пробрався в кубрик і обблював одного з охоронців.

– Курва! – заволав Амос.

Міллер підхопився на ноги раніше, аніж зрозумів, що сталося. Голден піднявся також.

– Амосе? – мовив він. – Поговори зі мною.

– Заспокойся, – відповів механік, – все в порядку, кепе. Просто ці вилупки здерли шмат захисту реактора і я нахапався радіації більше, аніж планував.

– Повертайся на «Росі», – запропонував Голден.

Міллер зафіксував себе між стіною та постом контролю.

– Не ображайтесь, сер, але не схоже на те, що я от-от почну сцяти кров’ю або ще щось веселеньке в цьому стилі, – відповів здоровань. – Я здивувався сильніше, ніж зазвичай. Як почне щось турбувати, то я повернуся. Мені б ще хвилин п’ять тут подлубатися, і я зможу дати нам атмосферу.

Міллер бачив по капітановому обличчу, що всередині нього йде боротьба. Він міг наказати, а міг залишити все, як є.

– Домовились, Амосе, але якщо почне крутитись голова або ще щось – тобто будь-що, і ти йдеш прямо в лазарет.