– Так точно.
– Алексе, поглядай від себе на біометричні показники Амоса. Маякни, якщо побачиш ускладнення, – сказав капітан на загальному каналі.
– Прийнято, – почулося в навушниках з напускною лінню.
Потім капітан звернувся до Міллера по приватному каналу:
– Ти щось знайшов?
– Нічого неочікуваного, – відповів детектив, – а ти?
– Взагалі так, знайшов. Поглянь-но.
Міллер штовхнув себе до екрану, біля якого працював Голден. Той повернувся до консолі і почав перемотувати відео:
– Я подумав, що має бути хтось, хто пішов останнім. Тобто хтось мав би бути найменш хворим, коли все пішло шкереберть. Тож я продивився в директорії, яка активність мала місце перед тим, як система померла.
– І?
– Тут ціла купа подій, які схоже що відбувалися за пару днів до того, як систему вимкнули, потім пауза на цілі два дні. Потім невеличкий сплеск. Купа відкритих файлів і системної діагностики. Потім хтось ґакнув захист і випустив атмосферу.
– Тоді це була Жулі.
– Я теж так думав, – відповів Джим, – але один зі стрімів, що їх відкривали був… Лайно, де ж він? Був прямо-о-о… ось він. Дивись.
Екран блимнув, консоль перейшла в режим стендбай, і виникла емблема, зелена з золотим, у високій якості. Корпоративне лого «Протоґена» зі слоганом, якого раніше Міллер не бачив:
– Яка дата у файлі? – запитав Джо.
– Оригінал було створено два роки тому, – відповів капітан, – а цю копію зроблено місяців вісім тому.
Емблема згасла, і з’явився чоловік із симпатичним обличчям. Темне волосся лиш торкнуте сивим на скронях, губи, якими часто посміхались. Він кивнув на камеру. Посмішка очей не торкнулась, бо вони були пустими, мов у акули.