– Задайте їм прочуханки. І амністія. Продовжуйте говорити про амністію.

Фред пішов по коридору з заокругленням, і за ним одразу йшла секретар. Конференц-зал був задуманий для менших заходів. Сильно менших. Вчені з царини гідропоніки, забрані від чоловіків, жінок і дітей, аби напитися і розмовляти про вирощування соєвих паростків. Шахтарі, які зібралися разом, аби розповісти одне одному про мінімізацію відходів та видалення хвостів збагачення. Але замість цього килимове покриття та стіни з полірованого каменю мали побачити яструбів історії. Провина Голдена була в тому, що цей потертий тісний інтер’єр нагадував йому про мертвого детектива. Раніше такого не було.

Делегації сиділи за столом одна навпроти одної. Генерали, політичні призначенці, генеральні секретарі Землі і Марса, двох величних сил разом, за його запрошенням, на Церері, у Поясі.

Територія, що стала нейтральною, бо жодна зі сторін не сприймала її всерйоз, переймаючись власними потребами.

Вся історія вела їх сюди, до цього моменту, і тепер за декілька хвилин Фред мусив змінити її траєкторію. Страх зник. Він посміхнувся і ступив на підвищення для спікера, на подіум.

На катедру.

Пронеслася хвилька легких аплодисментів. Декілька посмішок і декілька гримас. Фред усміхався. Він більше не був людиною. Він став символом, іконою. Легендою про себе самого і про сили, які діють у Сонячній системі.

На секунду він спокусився. У цьому ваганні, коли повітря вже набрано в груди, а перше слово ще не промовлено, частина його розмірковувала, що станеться, якщо він відкине зразки промов і говоритиме про себе як про людину, про Джо Міллера, з яким він був ледь знайомим, про відповідальність, яку вони всі розділяли, про стирання картинок, які вони намалювали один про одного, і пошук справжніх, недосконалих, розідраних протиріччями людей, якими вони й були.

Це був би благородний варіант засипатись.

– Пані та панове, – мовив він, – ми стоїмо на роздоріжжі. З одного боку в нас абсолютно реальна загроза взаємної анігіляції. З іншого…

Він помовчав для ефектності.

– З іншого у нас зірки.

Примітки:

Нотатки

[

←1

]

Майлар – плівка на основі синтетичного поліефірного волокна. Дуже легка, використовується для виготовлення сонячних вітрил, зберігання продуктів, у наукових та інженерних цілях. Це той матеріал, в пакет з якого вам запаковують курку-гриль у магазині (тут і далі примітки перекладача).