– І ви їм про нього розкажете? Про Міллера. Він заслужив пару слів.

– Белтер, який зі своєї власної волі повернувся на Ерос, щоб урятувати Землю? Ти, з біса, правий, я їм про це доповім.

– Не «белтер». Він. Джозефус Алоїзус Міллер.

Голден перестав жувати безкоштовну полуницю. Фред схрестив руки.

– Ти ж читав досьє, – сказав Фред.

– Угу. Ну, настільки добре я його не знав.

– Як і будь-хто ще, – Джонсон пом’якшив тон. – Я розумію, це нелегко, але нам не потрібна справжня людина зі складним життям. Нам потрібен символ Поясу. Ікона.

– Сер, – озвалася секретар, – нам справді вже час іти.

– Ось так ми до цього й дійшли, – сказав Джим, – ікони. Символи. Люди без імен. Всі ці науковці «Протоґену» думали про біомасу і населення. Не Мері, яка працювала у постачанні, а у вільний час вирощувала квіти. Ніхто з них її не вбивав.

– Вважаєш, вони б не змогли?

– Я вважаю, що як вони мали б це зробити, то повинні були знати її ім’я. Імена їх усіх. І ви забагато завинили Міллеру для того, аби зробити з нього когось, ким він не був.

Фред засміявся, бо утриматись вже не міг.

– Капітане, якщо ви вважаєте, що я повинен змінити звернення до мирної конференції так, щоби то став не благородний белтер, що віддав себе в жертву, рятуючи Землю, якщо ви вважаєте, що я маю сказати щось типу: «Нам пощастило мати під рукою колишнього копа з суїцидальним ухилом» – то ви розумієтеся на процесі менше, аніж я сподівався. Міллерова самопожертва – це інструмент, і я хочу його використати.

– Навіть якщо це зробить його безособовим, – сказав Голден, – навіть якщо це зробить його тим, ким він ні разу не був?

Джим насупився, і щось блиснуло в його очах. Розвага. Спогади.

– Він же був карлючкою в сраці, чи не так? – запитав він.

– Якби Господь і тридцять його ангелів з’явилися голими зі словами «секс – це добре» – то він і з них зробив би депресивне видиво.

– Він був доброю людиною, – відповів капітан.

– Він не був, – наголосив Джонсон, – але він робив свою роботу, а мені тепер треба йти робити свою.