— Ми як аквалангісти в океані, — з гіркотою відзначив Кирило. — Плаваємо біля самої поверхні, а під нами безодня… загадок.

— Ось і не поспішатимемо. Перш за все спробуємо зверху визначити глибину безодні.

Сонце потонуло в багровій імлі, не торкнувшись лінії обрію. Швидко темніло. Бліде світло зійшлого Фобоса ледве пробивалося крізь пелену куряви, що висіла над планетою.

Думка палахнула мов блискавка.

— А якщо Фобос? Дивний згусток металу, що обертається зовсім низько над планетою і всупереч усім законам механіки не падає на неї. Суперечки про його походження почалися ще до перших космічних польотів. Його період обертання всього сім з половиною годин. Ніхто з нас не намагався зіставляти його положення на небі з моментами появи фантомів. Що коли «спусковий механізм» поля пов’язаний саме з ним?..

Кирило замовк, уражений своїм припущенням.

— Ходімо, — Бардов указав у бік житлового куполу.

— Я ще трохи побуду тут… Хочу подивитися…

— Тільки без дурниць, — попередив шефуня, — і не довго. Хлопці вже готують вечерю.

Він неквапом попрямував до місця ночівлі.

«Фобос, Фобос, — подумки повторював Кирило, — найпевніше це — уламок Фаетона. Дехто вважає — естафета розуму прийшла звідти. Значить…»

З’явився наростаючий неспокій. Він щось має зробити… Але що?.. Кирило зціпив зуби, намагаючись зосередитися, збагнути нездоланний внутрішній поклик, який наростав, подібно до хвиль, і знову згасав. Це було мов вислизаючий спогад про давно забуте. Здавалося, ось зараз настане прозріння, і він зрозуміє… Ні… Хвиля знову відринула, залишаючи гіркоту безсилля.

Кирило кинув погляд на Фобос. Вуглуватий сіро-оранжевий диск майже на очах змінював положення, піднімаючись усе вище до зеніту… Кирило спробував ще раз примусити себе налаштуватися на загублену хвилю… Всередині панувала глуха порожнеча… Що це було? Грань нездійсненого контакту чи… початок захворювання, як у Енріке, Азарія? Він раптом відчув страшенну втому, закортіло лягти тут-таки біля самої шахти, заплющити очі й не думати ні про що. Насилу долаючи кволість, що скувала його, Кирило почвалав до житлового куполу, навпомацки відшукав контакт зовнішніх дверей. Натиснув. Двері відчинилися. Кирило ввалився в тамбур і втратив свідомість.

* * *

Коли він опритомнів, виявилося, що він лежить на койці в житловому відсіку купола. Скафандр уже знятий, і шефуня, розташувавшись поряд у складаному кріслі, уважно дивиться на нього. Кирило зробив рух, намагаючись підвестися.

— Лежи, — Бардов притримав його за плечі, — ну як там Фобос?

— Нормально.

— А ти?