Хтось торкнувся його скафандра. Кирило швидко обернувся. Шефуня стояв поряд.

— Ну що, слідопите минулого, — сказав він, — мучишся на порозі розгадки і проклинаєш мене?

— Думки прочитані неточно, — буркнув Кирило.

— Можливо… Я не володію твоїми здібностями… Бачиш-бо, Кіре, якщо ти маєш рацію, а це не виключено, зрозумій, не треба поспішати… Рано чи пізно твій мозок поступово налаштується на тутешнє поле. Гадаю, досі ми ловили «сплески» поля лише в моменти якихось його порушень — сонячних, іоносферних, навіть, можливо, створюваних нами-таки. Я тепер переконаний, білі кристали — не найголовніше… Колись вони, можливо, були пов’язані з апаратурою, що управляє полемо чи створила його. Тому здатні викликати локальні збурення, що перетворюють частину інформації в образи — фантоми. Таким самим збурюючим чинником могла виявитися шахта. І зовсім не тому, що там на глибині чи у кризі вміщено щось конкретне, що ти сподіваєшся відшукати, — руїни, гробниці — словом, конкретні сліди минулої цивілізації…

Кирило хотів заперечити, але Бардов не дав перервати себе і продовжував:

— Чи не логічніше припустити, що саме тутешній лід володіє властивістю згущувати, концентрувати лінії інформаційного поля, що саме він — головний хранитель запису інформації. Якщо вони були подібні до нас, вода була для них вихідним началом, як і для нас. І, передбачаючи зледеніння планети, вони могли пов’язати поле саме з льодом. Це була б думка, гідна високого розуму: зробити вмістилищем інформації середовище, з якого колись народилося життя. Ми вже встановили — структура тутешнього льоду не зовсім звичайна. Кристали утворюють спіралі. Як у тих білих уламків… Звісно, все це не більш, ніж припущення. Але вони не суперечать твоїй концепції.

— Отож, тим важливіше йти на глибину, — Кирило вказав у отвір шахти.

— Ні. Якщо поле пов’язане з льодом, треба йти туди, де потужність льоду максимальна, і там, знаходячись на поверхні, спробувати перевірити твою гіпотезу.

— Нашу гіпотезу, Мику?

— Аж ніяк. Проблему ведеш ти. Я лише трохи підправив напрям… на крутому повороті. Ймовірно, ця шахта хороша лише остільки, оскільки показала, що для подальшого пошуку шахти наразі не потрібні. Наразі… Потім подивимося. Я дуже розраховую на тебе, Кіре… Може, справді, ти інший, ніж ми всі… І тобі вдасться… Треба лише дотримуватися обережності… на крутих поворотах.

— Хочеш підсолодити пігулку?..

— Ні. Я, власне, вийшов сказати тобі, що за нами сьогодні не прилетять. Доведеться ночувати тут.

— А що трапилося?

— Нічого… Не варто ризикувати після тих нічних сполохів.