— Голова запаморочилася…

— Правильно. У твого скафандра відмовив апарат регенерації кисню. Не перевірив при виході? Добре, що ми почули, коли ти входив.

— Я, значить, недовго…

— Не дуже. — Він помовчав, продовжуючи критично розглядати Кирила. Відтак запитав: — А ти там… нічого нового не угледів?

— Нового… Ні…

— А старого?

— Теж, далебі, ні…

— Якимсь ти став невпевненим, Кіре, — шефуня гидливо поморщився, — а ну давай, як на іспиті.

Кирило розповів, що з ним було.

— Шкода, що не відлетіли, — резюмував Бардов, — до прибуття літака назовні не виходити.

— Але я… — почав Кирило.

— Саме ти… Ми з хлопцями після вечері вийдемо. Подивитися на Фобос…

Вночі Кирило прокинувся немов від удару струмом. Він відразу збагнув — сигнал… Треба діяти. Обережно підвівся, прислухався. Навколо спали. Кинув погляд на годинник — без двадцяти перша.

Увечері вони вклали його на койку в спортивному комбінезоні, знявши лише скафандр. Це полегшувало завдання. Скафандра ніде не було видно. Очевидно, його винесли в сусіднє приміщення. Кирило встав, зробив декілька кроків до дверей.

— Куди? — прошелестіло за спиною.

Кирило озирнувся. Шефуня, піднявши голову, питально дивився на нього.

— Куди-куди, — сердито відгукнувся Кирило, — треба…

Шефуня опустив голову на подушку і заплющив очі. Кирило вибрався в сусіднє приміщення і щільно причинив за собою двері. На щастя, його скафандр і шолом лежали тут. Скафандр, щоправда, легкий — денний… Виходити в такому вночі не дозволялося. Але одягатися зараз у важкий нічний скафандр не було часу. Крім того, він не збирався віддалятися від куполу. Деякий час він витримає і в легкому.

Кирило швидко натягнув скафандр, надів шолом, причепив до пояса футляр диктофона. Вже у вихідному тамбурі перевірив герметичність і параметри життєзабезпечення. Зачекав, поки вирівняється тиск. Це їх затримає трохи, якщо організовують погоню. У диктофон, вмонтований біля вхідних дверей, шепнув:

— Нуль годин сорок хвилин, виходжу назовні. Пробач, Мику, конче необхідно.