Звісно, якби там були люди, вони могли б щось зробити. Але там — автомати. Досконалі автомати, які будь-коли створювалися земними кібернетиками. Автомати виконують задану програму. А кожна програма передбачає скінченне число операцій. Перед непередбаченою випадковістю автомати безсилі…

Юрій накинув легку хутряну куртку і через вузькі двері вийшов на круглу терасу, що оперізувала прозорий купол Головного пульта. Нічне повітря високогір’я було нерухоме й дошкульно холодне. Іскристий розсип зірок здавався дивовижно близьким. Юрій відшукав очима великий хрест Лебедя. Туди, до планет блакитної зірки 61 Лебедя, двадцять п’ять років тому відлетіла Друга зоряна експедиція. Астронавти стартували з Землі в рік народження Юрія. Кораблі Другої зоряної були розраховані на звичайне ядерне пальне, яким користуються ракети в межах Сонячної системи. І самі міжзоряні кораблі мало відрізнялися від міжпланетних. Вони були лише значно більших розмірів і забезпечували максимум зручностей поколінням людей, яким належало змінитися під час польоту. Лише правнуки астронавтів Другої зоряної повернуться на Землю. Зв’язок із кораблями експедиції давно втрачений, але це нікого не турбує. Так і мало статися. Двадцять п’ять років тому радіоапаратура ще не була така досконала, як тепер…

За останню чверть століття створені нові ракети. На них уже можна здійснити подорож до найближчих зоряних світів одному поколінню людей. І, ймовірно, Третя зоряна експедиція, відправка якої запланована через десять років, повернеться на Землю раніше від Другої.

«Роки, роки, — думає Юрій. — Навіть і тепер на це потрібен цілий вік людський. Звісно, Таджибаєв має рацію… Шлях у Великий космос має бути іншим… Завдання вирішать не міжпланетні «тихоходи», а фотонні кораблі, що пожирають простір на субсвітлових і світлових швидкостях. Лише вони збережуть людині безцінний час і відкриють шляхи в галактичну далечінь… Час! Він продовжує залишатися загадковим, як у давнину… Загадковим і наразі всесильним…

Якби експеримент із фотонними ракетами вдався!.. Невже швидкість світла — непереборний бар’єр, як вважає академік Кранц, і далі нічого немає?.. Таджибаєв не міг помилитися!.. Адже абсолютних меж у природі не існує… Вони суперечать самій суті нескінченного розвитку… Значить… Значить, швидкість світла — лише один з багатьох порогів. Рано чи пізно людство має переступити його… Двісті років тому у людей був клопіт навіть із подоланням звукового бар’єру швидкості…

Що ж усе-таки вирішила Рада?.. А якщо цього разу Кранц узяв гору?.. Він, певна річ, великий учений і велика людина — Артур Кранц. Перша і Друга зоряні — його дітища. Їм він присвятив усього себе, віддав усю енергію, весь свій величезний талант дослідника і конструктора космічних кораблів. Віддав, знаючи, що йому не судилося дізнатися про результати. Він дуже старий і хворий і, як усі люди похилого віку, трохи консервативний. Раніше він не вірив у успіх дослідів Таджибаєва, але й не виступав проти них. А зараз став запеклим супротивником. Він побоюється, що продовження експериментів із фотонними ракетами затримає відрядження Третьої зоряної. Він уже заперечував проти старту їх останньої ракети, але тоді Таджибаєву вдалося переконати Раду…»