— Я буду в Каїрі через місяць, — сказала Леона.

— Попереджу його про ваш приїзд, — обіцяла Тея.

Якось увечері, повертаючись разом з Леоною із музею, Тея тихо запитала:

— Чому ви завжди мовчите? Здається, я здогадуюся про те, що з вами трапилося. Чи треба так замикатися в собі?..

— Ви щось знаєте про мене? — здивувалася Леона.

— Небагато… Адже я також пережила подібне. Щоправда, дуже давно, дуже…

— Ви, Теє?

— Так… Чули про Іва Русина?

— Звісно. Він — учасник Другої зоряної.

— Це був мій… друг. Найближчий друг, Леоно.

— Чому ви не полетіли з ним?

— У мене була надто земна професія, дівчинко… Звичайно, Ів міг відмовитися. Але ми вирішили, що він не зробить цього… Ми обоє так вирішили… Втім, усе це було страшенно давно… Так, у молодості все здається іншим. Важко вирішити, що головне. Але ви, хіба ви не могли летіти з вашим другом?

— Ні, брали лише чоловіків. І потім, мені самій здавалося, що я не підходжу. Я надто любила Землю.

— Ви кажете — любила. А зараз?

— Не знаю. Це важко пояснити словами.

— У вас усе попереду… Ви такі молоді, Леоно. Ви ще будете дуже щасливі.

— А ви знайшли своє щастя?..

— Тепер знайшла…

— Знайшли?

— У моїй роботі і… очікуванні.