Леоне здалося, що вона недочула. Їй стало нараз дуже задушливо, вона насилу перевела подих, ще не вірячи, повторила питання.

— Так-так, декілька сигналів прийнято, — кивнув співрозмовник. — Ракета продовжує політ на субсвітлових швидкостях. Невідповідність у часі? Вона, звісно, є. Оцінити її ще важко. Професор гадає, що наразі вона невелика…

Більше Леона не могла слухати. Вона притиснула до вуст тонкі пальці і послала далекому співрозмовникові найвдячніший поцілунок, який будь-коли передавали хвилі відеозв’язку. Дивна пелена затягнула різкі контури екрану. Леона ледве розгледіла, як юнак на екрані підняв руку, прощаючись з нею.

Потім Леона стрімко бігла вниз нескінченними білими сходами, на яких стояли високі вазони з букетами пурпурних троянд. Її обганяли ліфти, що мчали вниз, ліфти неслися назустріч їй, а вона все бігла, плачучи і сміючись, щось говорила незнайомим людям, які поспішно поступалися їй дорогою і розуміюче посміхалися, зустрівши поглядом її залиті сльозами, щасливі очі…

І потім була гаряча тропічна ніч, повна музики, людей і пісень. Леона пила разом зі всіма прохолодне місцеве вино, співала дивовижних пісень, які вона вперше почула цієї ночі, і танцювала на освітленому місяцем майданчику під нерухомими кронами широколистих пальм.

* * *

Каїр. Старовинний Інститут єгиптології, який налічує не одну сотню років. Плетениці лунких залів. У прозорих вітринах ряди золотих саркофагів[151], різьблені трони, папіруси[152], мумії[153], довершені пам’ятники з пісковику й діориту[154], створені руками невідомих скульпторів старовини. З тераси на даху головної будівлі видно жовтуваті громаддя пірамід, що здіймаються над безкрайою зеленою рівниною. Десятиліття тому зелень прийшла на місце пісків. Пустеля відступила далеко на захід і схід від Нільської долини і продовжує відступати. Блакитні озера народилися у скелястих видолинках Нубії. Їх блискучі вічка видно далеко на сході серед зелені полів, покреслених тонкою мережею каналів.

Полірована плита з червоного пісковику. На плиті простий напис: «Рут Сінг — археолог» — і дві дати.

«Він віддав усе життя єгиптології, — думає Леона, — і завоював право покоїтися тут, біля пірамід, на стародавньому кладовищі стародавніх владик цієї країни».

Старий Рут прожив дуже довге життя. Він помер за робочим столом у один з тих літніх днів, коли Тея й Леона розмовляли про нього в Парижі. Тепер Леона працює в його архіві, знайомиться з його ранніми рукописами, слухає його голос, записаний на магнітній стрічці. Як шкода, що вона не встигла зустрітися з ним. Не встигла поставити йому свої питання… Щовечора Леона приносить квіти на могилу старого археолога.