Про стародавню культуру Атлантиди було відомо вже чимало. Ця культура досягла надзвичайної висоти: атланти знали будову атома і геологію, астрономію й медицину, вони виховували талановитих інженерів і геніальних архітекторів. Проте розквіт техніки і культури знаходився в незбагненній суперечності з низьким рівнем суспільного розвитку, з примітивністю філософії, з витонченою жорстокістю меншості щодо більшості. Існувала гіпотеза, що перші атланти прибули на Землю з іншої сонячної системи. Вони створили могутню колонію, але, позбавлені зв’язків з батьківщиною, замкнулися у своїх кастах[149], поступово втратили можливості подальшого розвитку; наука їх зашкарубла, стала метафізикою[150], перетворилася на магію й легенди і врешті-решт загинула разом з останніми жерцями під час грандіозної тектонічної катастрофи. Лише відблиски величезних знань атлантів успадкували найдавніші народи Землі, з якими впродовж тисячоліть стикалася держава атлантів.

Проте все це залишалося гіпотезою. Були й інші гіпотези. Щоб підтвердити чи спростувати їх, треба розшифрувати писемність атлантів. Кранц сказав, що це дуже важливо. Саме зараз. Чому? Можливо, там прихована загадка часу? Адже вони могли прийти на Землю з якогось іншого часу…

Блукаючи вечорами по тихих бульварах і горбатих вуличках старого Парижа, Леона думала, що поставила перед собою нерозв’язні завдання. Скільки учених відступили… Чи не зухвалість починати все спочатку? І таємниця часу… Просто нестерпна ця невідомість. Востаннє, коли вона викликала Чимтаргинську радіообсерваторію, батько відмовився підійти до відеофону. Хтось переказав їй, що професор зайнятий, і екран згас. Краще будь-яка правда, аніж ось так…

Леона уникала галасливих магістралей нового міста з їх рухомими тротуарами, потоками стрімких машин, повітряними поїздами, що проносилися мов тіні над головою. Вона поселилася в старовинному будинку з повільним ліфтом і стародавніми камінами, в яких вечорами горіло справжнє кам’яне вугілля. Будинок стояв на березі Сени, недалеко від кварталу, зайнятого Археологічним музеєм Атлантичного сектора.

У фондах музею Леона познайомилася з маленькою немолодою жінкою-археологом, яку звали Тея. У Теї було цілком біле волосся, блискучі, молоді очі, привітне смагляве обличчя без жодної зморщечки. Вона народилася на південному сході Азії, але все життя прожила в Парижі. Тея допомогла Леоні знайти потрібні матеріали, багато розповідала про Атлантиду. Вона на власні очі бачила руїни міст під час підводних експедицій.

— Вам, мій друже, треба обов’язково зустрітися зі старим Рутом, — казала Тея. — Він живе недалеко від Каїра і, ймовірно, ще працює в Каїрському музеї. В молодості він намагався розшифрувати письмена атлантів… У нього також були цікаві думки про порівнянність деяких знаків атлантів з ранніми єгипетськими ієрогліфами. Щоправда, ключа він не знайшов. Але його думки можуть допомогти вам.