— Звісно… Адже це найважливіший пункт нашої програми…

— Ну, не зовсім, мій хлопчику. Проте… Бачиш, Порецький ретельно вивчив структуру зовнішніх: шарів атмосфери. Є одне поле в середніх широтах із порівняно спокійним рухом хмар. Я не хочу сказати, що там штиль, але різких турбуленцій не спостерігається вже багато днів. Ми з ним порадилися і вирішили… Тобто ні, ми нічого не вирішували, але ми подумали, що якщо йти на ризик атмосферної розвідки, то лише там. Це не наказ, Ларе, і навіть не порада… Я нічого не можу тобі порадити. Але якщо хочеш, ти можеш здійснити там політ… Зрозуміло, у верхніх шарах, не занурюючись глибоко в цей клятий туман. Ти узяв би проби газів, спробував зондувати хмарний шар…

Лар нараз відчув кволість і поспішив прихилитися до металевої стінки коридору.

Ось ця мить, про яку він стільки думав, задля якої, власне, й летів…

Строгов говорив щось іще повчальним і незвично м’яким тоном, поклавши руку на плече Лара. Лар не слухав. У скронях стукотіла кров, і в унісон її ударам все оглушливіше звучало одне лише слово: «У політ… У політ… У політ…»

Лар облизнув сухі губи і, дивлячись в обличчя Строгову, посміхнувся вперше за багато днів:

— Я готовий… Коли?

— Бачиш… Я все-таки хотів би, щоб ти ще подумав… Час у нас є… Ти, звичайно, розумієш, міру небезпеки ми передбачити не можемо. Ймовірно, це дуже небезпечно. Тисячу разів волів би летіти сам, але, як капітан «Землянина»… Ти розумієш… Ось Коро, він зараз проти польоту, але ми з Порецьким гадаємо… Загалом, я радий, що ти не змінив свого рішення, але поспішати не будемо. Складемо докладний план взаємодії, ще раз перевіримо атмосферну ракету…

— План складений, а ракета перевірена багато разів, — рішуче перебив Лар. — Усе в повній готовності і я — також. Ні, я волів би летіти зараз же, якщо ви не заперечуєте, Миколо Петровичу. Адже ваші додаткові вказівки не заберуть багато часу?

— Ні, звичайно… Ну гаразд, хай буде по-твоєму… Можливо, ти й має рацію. Йди готуйся! Після твого вильоту я зміню Коро. Він зможе вилетіти на допомогу будь-якої миті.

СТАРТ

СТАРТ

Останні хвилини перед стартом атмосферної ракети. Вже перевірений скафандр, контрольна апаратура, вже засунулися непроникні переборки, що відокремили шлюз ракети від внутрішніх приміщень «Землянина».

Лар напівлежить у стартовому кріслі, поклавши руки в еластичних рукавичках на важелі керування. У переговорному пристрої шолома виразно чути голоси товаришів, що зібралися біля пульта управління «Землянина». Власне, чути лише хрипкий, уривистий голос Строгова і короткі спокійні репліки Порецького. Коро мовчить. Він мовчав і при прощанні в салоні «Землянина», марно намагаючись приховати хвилювання й тривогу. Губи його були щільно стиснуті, немов він боявся, що заговорить мимоволі; на блідому вродливому обличчі, обрамленому чорною борідкою, виступили червоні плями. Потискуючи руку Ларові, він лише шепнув крізь зціплені зуби: