— Слухаюсь.

Коро вийшов.

Строгов відкинувся в кріслі, витер долонею піт з чола.

— Я не повинен був йому заважати, — пробурмотів він, насупившись. — Дідько мені надав послухати… Цей вибух трапився за три тисячі кілометрів від місця розвідки. Ну то й що, подумаєш! Там можуть бути й гірші штуки… Він хлопець обережний… Знав, на що йде…

Строгов похитав квадратною головою і задумався.

— Його ракета прискорює рух, — почувся голос Порецького. — Він маневрує нею.

Строгов швидко обернувся до екранів. Якийсь час пильно стежив за ними. Відтак кивнув головою.

— Еге ж… Якщо він і був без свідомості, то всього декілька хвилин. Зараз його ракета явно стала керованою. Коро вже не наздожене її до межі хмар. Доведеться поки затримати виліт…

Строгов обернувся до внутрішнього переговорного динаміка, кинув декілька швидких, уривчастих фраз; відтак устав, підійшов до Порецького.

— Ти не намагаєшся встановити з ним зв’язок?

— Пілот-автомат весь час передає йому наказ про повернення, записаний на магнітну стрічку, і повідомлення про атмосферний вибух, що спостерігався, але він не відповідає. Зараз його ракета вже проходить нижній іоносферний шар, і ймовірність прямого радіозв’язку все зменшується…

Повернувся Коро Ференц у польотному скафандрі, але без шолома.

— Все готово, шефе. Чому ви затримали виліт?

— Його ракета збільшила швидкість. Він уже керує нею. Зачекаємо трохи. Але будь готовий. Можливо, все-таки доведеться летіти.

— Гаразд, — сказав Коро, сідаючи у вільне крісло.

— Другий вибух, — неголосно промовив Порецький, схиляючись над екраном. — Ще сильніший і також на краю спокійного хмарного поля, але трохи північніше. Значить, і я помилився — це оманливий спокій, усього лише затишшя перед грозою.

— Летіти? — запитав Коро.

— Ні, — відрізав Строгов, упиваючись очима в зеленкуватий екран.

Якийсь час вони сиділи мовчки, не відриваючи напружених поглядів від матової поверхні головного екрану. На екрані ледь помітно пульсувала шагрень[162] невідомої й ворожої атмосфери. Клубливий туман перебував у безупинному русі: підступне й загадкове покривало, яким оповита поверхня планети. Зараз до нього наближається їх товариш…

Неголосно затріщав динамік зовнішнього радіозв’язку. Всі погляди звернулися на нього. Тріск змінився тонким писком і завиваннями, крізь які, спотворений величезною відстанню й шумами іоносфери, ледь чутно, але цілком виразно пролунав голос Лара: