Його багрове обличчя залите потом. Товсті короткі пальці, що лежать на кнопках пульта, тремтять.

Порецький витирає хусточкою залиту кров’ю щоку. Скривившись від болю, знизує плечима:

— Ймовірно, результат іонізації… Радіозв’язок відмовив, він увімкнув двигуни саме тієї миті, коли ти перемкнув гравітаційне поле.

— Дурниці! Мені вдалося підтягти його ракету майже до самого шлюзу. Це все вийшло пізніше…

— Я не здивуюся, якщо його розплющило, незважаючи на скафандр і амортизатори крісла.

— Нісенітниця! Він міцніший від нас усіх. А ми, проте, цілі.

— Але ти забуваєш про тягу його двигунів. Врешті-решт вони пересилили дію гравітаційного поля. На нього діяло сумарне навантаження…

— А по-моєму, він чув нас, — тихо сказав Коро, схилившись над екраном великого локатора. — Чув усе, але вирішив летіти. Адже я… я говорив йому раніше. Він знав про мої припущення і, напевно, здогадався, що відміна польоту пов’язана з цим…

— Ваша поведінка, колего Коро, не заслуговує на жодне виправдання, — гнівно перервав Порецький. — Якщо він загине, ви й лише ви будете в цьому винні. Як ви могли мовчати!

— Але в мене не було жодної певності, — пробурмотів Коро. — Розумієте, жодної… Лише припущення… Тільки в момент його старту вдалося безпосередньо спостерігати цей процес. І якраз на краю того поля спокійних хмар, до якого він мав летіти. Ви самі спостерігали за цим районом багато днів, і ви визнали його найбільш сприятливим об’єктом, професоре.

— Але я не знав про ваші припущення. Якби ви визнали за потрібне повідомити мене…

— Облиште, — махнув рукою Строгов. — Не в цьому тепер річ. Ми всі винні, і найбільше я — капітан «Землянина». Міру нашої провини визначать інші. Зараз треба вирішити, що робити.

— Я полечу услід за його ракетою, — швидко запропонував Коро, — спробую встановити контакт до того, як він зануриться в хмари, або проведу стиковку і відбуксирую його ракету до «Землянина».

— Підтримую, — сказав Порецький. — Його ракету ще видно на екранах радарів. Вона наразі йде не з максимальною швидкістю; можна її наздогнати за п’ятнадцять-двадцять хвилин. Наздогнати і повернути.

— Він усе-таки чув нас, — повторив Коро, — і, можливо, чує ще зараз. Але не хоче відповідати. Вирішив зробити по-своєму… Можливо, він і має рацію…

— Дурниці, — грубо перервав Строгов, — не міг він так… Готуйся до польоту. Полетиш услід і повернеш його. Лише наздоженеш і повернеш. Зрозуміло? Ніякої розвідки…

— Але якщо я наздожену біля самої межі хмар? Можливо, проби?..

— Ти мусиш наздогнати значно раніше. При такій швидкості його ракета летітиме до межі хмарного шару ще не менше години. Вочевидь, він непритомний. Ракета йде на мінімальній швидкості, а я наказав йому проходити іоносферу на максимальній. Іди готуйся! Старт через п’ять хвилин.