Лар крутить головою, намагаючись потертися вухом об скло шолома.

— …Два, один, старт!

Руки самі натискають на важелі. Знайоме відчуття падіння у стрімкому ліфті, легкий струс — і тіло немов зникає. Плаский диск атмосферної ракети відокремився від материнського корабля і ширяє в кількох десятках метрів від нього, вже за межами штучного гравітаційного поля «Землянина».

Тепер лише еластичні кріплення утримують Лара у стартовому кріслі. Погляд на контрольні прилади: все гаразд… Погляд в ілюмінатор, розташований над головою: там величезна, тьмяно поблискуюча парасолька «Землянина», а справа за його краєм — чорний провал, і в ньому — яскравий густий розсип немерехтливих зірок. Погляд в ілюмінатор під ногами: там світить рівна медова жовтизна венеріанської атмосфери. Отже, в його розпорядженні три години… Ось тільки б перестало свербіти вухо…

Голос Строгова в переговорному пристрої:

— Як справи? Як чуєш?

— Усе гаразд, наразі чую добре.

— Стабілізація?

— Нормально. Вмикаю двигуни.

— Зачекайте-но, Ларе…

Це голос Порецького. Що ще таке?..

У переговорному пристрої нерозбірливий шерех голосів.

Схоже, що говорять усі відразу. Лар напружує слух і вловлює схвильовані репліки Коро:

— Там… це там… дивіться… Так, я упевнений…

І відразу густий хрипкий бас Строгова:

— Увага, Ларе. Доведеться затримати політ. Ти чуєш мене? Наказую негайно повернутися. Відкриваю вхідний шлюз…

Лар кидає стрімкий погляд у верхній ілюмінатор. У терранітовому корпусі «Землянина» вже з’явилася темна вирва — шлюз відкривається.

«Як бути? Невже від польоту доведеться відмовитися? Що вони там виявили? Його ракета в порядку. «Землянин», звичайно, також. Значить, Коро?»

— Ларе, чому не відповідаєш? Наказую повернутися! Негайно!

Лар мовчить, зціпивши зуби. Руки стискують важелі стартових двигунів. У голові обривки думок: