Ми говорили сьогодні і про Строгова. Думки розділилися, але особисто я вважаю, що в тих обставинах Микола Петрович також не зовсім мав слушність. Він — найдосвідченіший космонавт — проявив надмірну обережність. Ймовірно, йому слід було дозволити атмосферну розвідку раніше. Тоді вона пішла б більш систематично… Проте ми всі погодилися, що подальшими діями Строгов повністю спокутував свій гріх. А вашу провину, шановний академіку, вам належить спокутувати п’ятьма роками вимушеного перебування на Землі. Ми знаємо про ваші плани, розуміємо, що ці п’ять років будуть для вас нелегкими, але вчинити інакше ми не могли…
* * *
Вже стемніло, коли Лар вийшов з будівлі Ради астронавтики. Коро чекав біля під’їзду.
— Ну що?
— П’ять років… не літатиму.
— Вони не повинні так… — гаряче почав Коро. — Ми всі заявимо протест…
— Ні, — труснув головою Лар, — ніякого протесту! Адже в головному-бо вони мають рацію… Але ми ще літатимемо разом…
— Поглянь, це вона, — Коро вказав у щораз темніше небо.
За далекими вежами висотних будівель на тлі згасаючої оранжевої заграви яскраво блищала зірка.
— Через п’ять років полетимо разом, — твердо сказав Лар. — Ось побачиш…