«Царство мороку, води й нафти, — думає Лар. — А може, й Земля переживала щось подібне в безмежно далекі архейські часи[165]; може, саме тоді в таких самих вируючих морях зародилося на Землі життя? Тут немає кисню… Прилади показують його повну відсутність. Та інакше й бути не може. Якби раптом з’явився кисень, усе це море і хмари миттєво запалали б. Але у верхніх шарах атмосфери спостерігався вуглекислий газ і навіть озон. Значить, займання можливе? Чи не воно причина тих атмосферних вибухів, про які казав Коро? Адже він припускав саме займання величезних кількостей речовини, «схожої на земну нафту». Молодець Коро!.. Блискуча здогадка… Однак якщо таке займання станеться поблизу ракети, терраніт, звісно, не витримає… Смерть у миттєво запаленому нафтовому океані! А звідки кисень? Найшвидше — звідти ж, звідки й вода і нафта, — з надр планети. Треба за всяку ціну розшукати берег цього моря і дізнатися, з чого він складається».

Лар починає диктувати в мікрофон результати спостережень, покази приладів, свої думки. Радіопередавач ракети увімкнений, але це так — про всяк випадок: слова фіксує магнітний запис. Він повинен зберегтися за будь-яких обставин…

Минула ще година. Тепер Лар переконаний, що перетнув межу області зі спокійнішою хмарністю вгорі. Проте тут, біля самої поверхні, особливих змін за бортом ракети поки не помітно.

Запаси енергії для двигунів дозволили б облетіти навколо планети, але Лар уже й так порушив усі накази й заборони Строгова. Саме час подумати про повернення. Тим паче, що й сили вичерпуються. Чотирнадцять годин безперервного польоту, та ще в таких умовах. Однак перед поверненням треба спробувати трохи проникнути на південь у бік екватора планети. Можливо, берег там?

* * *

Скільки ще часу минуло? Лар боїться кинути погляд на годинник. Він уже переконаний, що чинить підло, продовжуючи політ; підло щодо своїх товаришів. Мабуть, зараз вони намагаються шукати його, припускаючи, що він потрапив у аварію чи заблукав. А його жене вперед ненаситна жадоба першовідкривача…

«Я чиню як негідник, — думає Лар і… зціплюючи зуби, продовжує політ. — Хоча б острівець, невеликий острівець — твердить він, — і я відразу спробую повернутися».

Порив урагану, могутніший, ніж усі попередні, притискує диск ракети до самої поверхні моря. Хвилі важко б’ють у плоске дно корабля. Пінявий маслянистий вал перекочується через верхні ілюмінатори. Цього ще не вистачало! Потонути у нафті!

Лар насилу стабілізує ракету, піднімає її над гребенями хвиль. Ураган розметав хмари. Чорна хмарна стеля високо. Злетівши на сотню метрів, Лар із подивом бачить, що море на величезному обширі закипає. Кипіння посилюється. Гігантські пузирі газу б’ють із вируючої нафти, вибухаючи над хвилями, мов бомби.