Лару починає здаватися, що він розрізняє вдалині багряну заграву. Без сумніву, він не помилився… Низький обрій світліє, відтак пригасає і знову починає червоніти. Там попереду відбувається щось неймовірне… Треба тікати, але куди — назад, угору?.. Ракета крутиться, мов дзиґа, в лещатах жахливого смерчу.

Лар вмикає двигуни на повну потужність. Ні… Пробитися вгору зараз неможливо. Ураган знову притискує диск корабля до вируючих хвиль.

«Невже кінець?» — проноситься в мозку Лара.

Ще ні… Нездоланний вихор раптом підхоплює ракету і відносить геть від багряної плями, що блимає біля виднокраю.

Знову морок. Корпус корабля вібрує. Ларові здається, що його тіло розсипається на частини. Він марно намагається збагнути, куди тягне корабель атмосферний струмінь. Перед очима танцюють екрани локаторів, шкали приладів. Безглуздо скачуть стрілки. Здається, відносить на південь, у бік екватора планети… А можливо, на північ чи назад — до тієї страшної багряної плями? Нарешті вихор слабшає настільки, що корабель знову стає керованим. Море внизу ще кипить, але температура за бортом стала нижчою.

«Здається, вирвався, — думає Лар. — Ось тепер я знаю, що Порецький не помилився. За межі «спокійної хмарності» шляху немає. В усякому разі, на такій ракеті, як моя… Треба повертатися… Треба… А як же тверда кора? Так і не побачу її? Зроблю ще одну спробу. Останню… Мають же бути острови в цьому морі. Покружляю південніше. Надто багато всього позаду, щоб тепер відступати…»

Зненацька на екрані радара з’являється різкий зубчастий контур. І негайно промінь рефлектора намацує щось нерухоме в розбурханому хаосі хмар і маслянистих чорних хвиль. Берег, острів?.. Лар знижує швидкість. Ракета поволі наближається, обмацуючи променем нерухомий предмет, об який розбиваються важкі чорні вали. Це невеликий плосковерхий острівець з крутими уступчастими берегами. У яскравих променях рефлекторів урвища поблискують, мов чорне скло.

Страшенна кволість приходить на зміну напрузі останніх годин. Тверда кора планети!.. Ось воно, те, до чого він прагнув! Що це, лава чи?.. Негнучкими пальцями Лар стискує важелі управління. Нижче, ще нижче. Насилу долаючи пориви урагану, диск ракети зависає над самою поверхнею острівця. Механічний маніпулятор намагається взяти пробу… Невдало. Нова спроба — і знову невдача. Смерч відкидає диск ракети далеко убік. До крові закусивши губи, Лар наближається до поверхні острівця утретє. І цієї миті атмосферний струмінь кидає корабель на плоску вершину острова. Сильний удар. З тріском лускають еластичні пояси кріплення. Зовнішні рефлектори гаснуть. Втрачаючи свідомість, Лар радше відчуває, аніж чує, як замовкає неголосний пульс двигунів.