* * *
Скільки годин чи днів знаходиться він на цьому острові?.. Періоди непритомності змінюються короткими митями прояснення. Шолом урятував його — ослабив удар. Це мов посміх долі. Краще б відразу…
Руки цілі, і Лару вдалося звільнитися від пошкодженого шолома… Зате нога… Ймовірно, вона зламана в декількох місцях. При щонайменшому русі він утрачає свідомість від болю.
Герметичність кабіни не порушена, і прилад, що очищає повітря, наразі працює. Його індикатор світиться в темряві неяскравим зеленим світлом. Можливо, Лар помре раніше, ніж припинить роботу цей прилад… Краще б відразу, аніж задихатися кілька годин.
Майже всі прилади вийшли з ладу, лише слабо світиться екран одного з локаторів і якимсь дивом уцілів передавач, що автоматично перемкнувся на аварійний сигнал. Він шле у ревучу темряву тривожний заклик про допомогу. Вимкнути б його, але для цього треба доповзти до панелі управління, а біль не дозволяє поворухнутися.
«Плата за жадібність, — думає Лар. — Звісно, так і мало статися. Строгов мав рацію… Втім, тепер це вже байдуже. Ось тільки шкода, так шкода, що пропали всі спостереження. Звичайно, їх повторять пізніше, але скільки ще часу люди не знатимуть, що приховує хмарний покрив цієї планети. Я-бо тепер знаю, але яка від цього користь… Якщо колись і знайдуть мою ракету, все, що я дізнався за останні години, вже не пригодиться… А найпевніше — ураган просто скине ракету в нафтове море. Втім, наразі вона лежить мов приклеєна на вершині… Цікаво, що це за породи? Ех, так і не встиг дізнатися…»
Непритомність… І знову відчуття дійсності… Зеленкуватий екран локатора. Ще працює. Фосфоресціюючі відблиски в ілюмінаторі… Звісно, марення… звідки там узятися світлу?..
Та все ж, ледь підвівшись, Лар виразно бачить гребені величезних валів, що лижуть береги острова… Якісь світні тіла, схожі на гігантських гостроносих стоніг, виповзають з вируючих хвиль і, оточивши ракету, щось винюхують…
Які дивні галюцинації! Голос Строгова… Він щось говорить, і гігантські чорні тіла зникають у хвилях…
«Це вже кінець — помираю… Земле, моя Земле…»
Лар хотів би посміхнутися, але відчуває лише, як по щоках котяться сльози…
ЗНОВУ НА «ЗЕМЛЯНИНІ»
ЗНОВУ НА «ЗЕМЛЯНИНІ»
— Звісно, це чистісінька випадковість, що вдалося розшукати його ракету, — сказав на закінчення Строгов. — Таке буває раз у житті… У нього працював аварійний передавач і потім — світіння навколо острова…
— Але що це могли бути за живі істоти, яких ти сполохав біля його ракети? — запитав Порецький. — Вражаюче: паро-вуглеводнева атмосфера, нафтовий океан — і крупні живі організми. Розкажи про них трохи докладніше, Миколо.