— Не стріляй, Ральфе!

Ще постріл. Він виявився останнім.

Недалеко від того місця, де стояв Лоу, спалахнуло зелене полум’я. Лоу розгледів невиразні обриси волохатої постаті, яка на мить осяялася зеленкувато-фіолетовим сяйвом. Почувся тріск. Яскрава, схожа на блискавку іскра вдарила туди, де метався жовтий промінь ліхтаря Стонора. Промінь описав широку дугу, тицьнувся у сніг і згас.

Лоу глянув у той бік, де тільки-но бачив світну постать нічного прибульця. Там був морок. Спрямував туди промінь ліхтаря — нікого. Окреслив променем навколо себе — порожньо.

Нічна примара немов провалилася крізь землю. А може, відлетіла по повітрю?.. Якесь шипіння донеслося згори. Лоу задер голову, але побачив лише химерні сполохи полярного сяйва.

Метеоролог поволі підійшов до того місця, де лежав шеф. Він здогадувався, що трапилося. Стонор лежав ниць, уткнувшись обличчям у сніг. Лоу нагнувся, обережно перевернув нерухоме тіло. Освітив спалені залишки карабіна і, насилу волочучи ноги, почвалав до відчиненого люка.

* * *

Червонокрилий літак описав широке коло над Великою кабіною, вітально хитнув крилами і пішов на посадку. Лоу й лікар чекали біля головного входу.

Літак легко торкнувся лижами гладкої білої поверхні, сповільнюючи біг, ковзав у прямокутнику, відзначеному кольоровими полотнищами. У хмарі сніжної куряви, здійнятої гвинтами, заблищали райдужні кола. Обрамлена веселками срібляста машина підкотила до Великої кабіни.

Смаглявий горбоносий чоловік у шовковистому блакитному комбінезоні з відкинутим каптуром, з густою копицею чорного волосся зістрибнув на сніг і попрямував до зимівників Великої кабіни. За ним з літака вже вилазив другий — великий і огрядний, майже квадратний, у пухнастому хутряному комбінезоні й унтах, відтак легко виплигнув третій — маленький і верткий, у хутряних штанях і коричневій шкуратянці.

— Начальник станції «Лазарєв» — Шота Веріадзе, — відрекомендувався брюнет, простягаючи руку Лоу. — Мої товариші — льотчик Іван Лобов та лікар Юрій Бєлов.

Величезний Лобов так труснув руку метеоролога, що в того хруснули суглоби. Рукостискання мініатюрного Бєлова також виявилося міцним.

Лоу представив лікаря.

— Де постраждалі? — запитав по-французьки Бєлов, пильно і строго дивлячись на Жиро.

— Вашої допомоги чекає лише один, професоре. Він унизу, у Великій кабіні. Начальник зимівлі — геолог Стонор — був убитий на місці.