— На жаль у нас із собою лише закордонні паспорти, — сказав Озеров, простягаючи червону книжечку.

— Які ми отримали всього годину тому, — додав Тумов, нишпорячи по кишенях, — тому, бачте, й довелося закусити тут…

— О, доцент Озеров, — сказав міліціонер, з цікавістю дивлячись на Аркадія. — Дуже приємно познайомитися. — Козирнувши, він повернув паспорт.

— Ви знаєте мене? — здивувався Озеров.

— Звичайно, тобто здалека, так би мовити, — пояснив міліціонер. — Чув ваші лекції по радіо і виступ по телебаченню щодо походження Землі. Цікаво було…

— Дякую, — вклонився Озеров.

— А мене ви, часом, не знаєте? — пробурчав Тумов. — А то я ось ніяк не можу знайти паспорт. Куди я його тицьнув?..

— Твій паспорт у задній кишені штанів, — відзначив Озеров.

— Не турбуйтеся, все гаразд, — поспішно сказав міліціонер, навіть не взявши до рук паспорт Тумова. — Ви вибачайте, служба. А паспорт краще кудись в інше місце поклали б. Усяко буває!.. Потім і вам неприємності й нам робота… Щасливої дороги, товариші!

* * *

«ТУ-114» летів на схід. Уже залишилися позаду лісисті горби Уралу; зблиснув на півдні блакитний Арал. Нерухомі гряди важких хмар закрили далекий виднокрай. Там були гори. Під крилом літака в запорошеному серпанку спекотного полудня пливли піски Бек-Пак-Дали[190].

Озеров відкинувся у кріслі, розкурив люльку, затягнувся. Поряд, похропував Тумов. Монотонно гуділи потужні мотори. Ледь вібрувала оббита темною тканиною стінка салону.

«Чи змінилося щось у тих місцях за минулі дев’ять років? — думав Озеров. — А втім, чому мінятися?» Там не було ані доріг, ані поселень. Безводна пустеля замкнула всі шляхи до далеких гір. Навіть арати[191] не заходили зі стадами на випалені сонцем плоскогір’я. Кілометрів за п’ятдесят південніше Адж-Богдо були руїни ламаїстського[192] монастиря. Дев’ять років тому там жив старий монгол-мисливець із хлопчиком. І більше нікого на сотні кілометрів навколо.

Американський представник у змішаній комісії, який прибуде завтра в Алма-Ата, ймовірно, розраховує побачити на шляху до Адж-Богдо автомагістралі зі зручними готелями, аеродроми й бетоновані майданчики ракетних установок. Його чекає гірке розчарування.

І все-таки що ж відбувається в Адж-Богдо?

Якщо події, розділені десятирічним проміжком, справді пов’язані між собою і коріння їх слід шукати в природних умовах Адж-Богдо, то найбільш підозрілим є молоде вулканічне плато на південному схилі. Там навіть збереглися залишки вулканів — значить, виверження відбувалися недавно, в четвертинний[193] чи пізньотретинний[194] час. Щоправда, жодних слідів сучасного вулканізму вони з Тумовим тоді не виявили. Лише гарячі джерела. Біля одного з таких джерел стояв їх табір. З маршрутів приходили змучені й злі. Ігор незабаром перестав вірити в загадкову аномалію Ісарова.