— Аномалія, схоплена з високо пролітаючого літака, — не голка, — сердито повторював він. — А ми її шукаємо, мов голку. Немає тут нічого — і крапка.

Звісно, згадка про голку була перебільшенням у звичній манері Ігоря. Хребет Адж-Богдо простягнувся на багато десятків кілометрів. Його скелясті верховини здіймалися на дві з гаком тисячі метрів над навколишніми пустельними плоскогір’ями. Мережа маршрутів не могла бути густою. У деякі долини вони взагалі не заглядали, другі виявилися недоступними. Та все ж у словах Ігоря була частка правди. Хребет вони дослідили достатньо, — щоб стверджувати, що великої радіоактивної аномалії в ньому немає.

Залишався ще Ісаров, якому не можна було не вірити. Його літак побував у зоні інтенсивного радіоактивного випромінювання. Сам Ісаров заплатив за це здоров’ям. У чому ж річ? Спрямована аномалія, пов’язана з якимсь кратером? Таких у природі поки невідомо. Але навіть і така аномалія має проявитися на більшій площі, і важко було б її не помітити.

Озеров у глибині душі завжди вважав, що загадка Адж-Богдо не розгадана. Було у всій цій старій історії щось, що примушувало його знову і знову подумки повертатися до неї, ворушити спогади, зіставляти спостереження й факти, шукати ключ до надійної теорії.

— Надійна теорія, — Озеров посміхнувся кутиками губ.

Раніше він був твердо упевнений, що з деякої кількості спостережень її вивести не важко.

А ось у випадку Адж-Богдо — нічого. Жодного задовільного пояснення. Жодної розумної думки. Фактів обмаль? Можливо. А може, щось інше?.. Якщо загибель штучного супутника над Адж-Богдо не проста випадковість, пов’язана з самою апаратурою супутника, то це ж повторення історії з літаком Ісарова. Лише тепер весь процес проявився значно енергійніше. Саме енергійніше… Що ж це — новий, ще не відомий науці тип вулканічного виверження — виверження променів, енергії? А чом би й ні? Існують же виверження грязі, попелу, пари, вулканічних бомб, лави… Чому з надр Землі не може вивергатися енергія у вигляді, наприклад, потоку якихось променів? Отже, виверження енергії… Воно не залишає видимих слідів; можливо, відбувається в дуже короткий відрізок часу. Якщо це так, то що за сила енергетичного спалаху! Супутник був знищений за дві тисячі кілометрів від поверхні Землі…

Озеров раптом ляснув себе по чолу.

Яка думка! Якщо за цими міркуваннями криється частка істини, що за блискуче підтвердження гіпотези, над якою він працює багато років. Ще в кандидатській дисертації він висловив припущення, що енергія земних надр — це ядерна енергія — енергія ядерного синтезу, в результаті якого з атомів легших елементів виникають елементи важчі. Ці ядерні перетворення речовини відбуваються в глибинах Землі. На поверхню Землі доносяться лише їх відгомони — вулканічна діяльність, горотворення та безліч інших, наразі незрозумілих явищ.