Вузькі очі молодого геолога ще більш звузилися.

— Ви примітивно уявляєте собі майбутнє, містере Пігастер, — сказав Батсур. — Комунізм — це не газова плита і не електрична бритва в юрті арата. Комунізм буде великою співдружністю розумних, вільних і щасливих людей. Усіх людей цілої планети, містере Пігастер… Мій батько казав: «Чекатимеш щастя з неба, вдень потрапиш до вовчої ями». Арати не чекатимуть щастя. Вони його побудують самі. І вони вже почали будувати. Ви знайшли тут ще не займану людиною пустелю і гадаєте, що далі електричної бритви в народів Гобі мрія не йде?.. А ми хочемо напоїти вологою ці піски, створити тут сади і плантації, заповнити водою русла висохлих річок, побудувати міста, курорти і станції відправки космічних кораблів… Ми хочемо, щоб монгольські юнаки й дівчата, нащадки нинішніх аратів, могли слухати лекції в міжнародних університетах усіх континентів Землі. Хочемо підпорядкувати собі могутню і поки що непокірну природу. А коли прийде час змін, про які говорив товариш Озеров, що ж, якщо людина комуністичної епохи не зможе їм запобігти, вона переселиться із загрожуваного району в інший: із Гобі — на захід Північної Америки, зі штату Нью-Йорк — до відвойованої у моря Атлантиди. Адже вона буде повноправним господарем усієї планети.

Тумов багатозначно кашлянув.

— Ви чудово розповіли, містере Батсур, — сліпучо посміхнувся Пігастер. — Це так велично і принадно, що… навіть мені хотілося б повірити вам. Але мені мимоволі спав на думку улюблений вислів містера Тумова. Дозвольте, як це ви кажете, містере Тумов? Ах так, — зелена фантазія… Власне — зелена фантазія! Зелена, як ті плантації, які ви хочете виростити. Тільки ви не ображайтеся на мене, любий містере Батсур. Що вдієш? У кожного своя слабкість. Я вірю в Господа Бога, ви — у сади й гаї, які пастухи виростять біля підніжжя Адж-Богдо, а містер Озеров — у природне джерело потужного нейтронного випромінювання, що знищило супутник. Не будемо лаяти один одного за свої слабкості.

— Батько вчив мене поважати слабкості ближніх, — уклонився Батсур. — Доріг тисяча, правда одна…

* * *

Перекидання табору на південний схил Адж-Богдо було вирішено здійснити двома маршрутами. Колона машин разом з караваном верблюдів і більшістю коней обігне масив з південного сходу. Піша група з декількома в’ючними кіньми спробує перевалити Адж-Богдо по ущелині, яку назвали Чорним міжгір’ям. Караван машин поведе Тумов. У пішій групі підуть: Озеров, Батсур, Жора і двоє робітників. В останню мить до пішої групи вирішив приєднатися і містер Пігастер.