— Чому пішли ченці? — зацікавився Пігастер, звертаючись до Батсура. — Ваш уряд вигнав їх?

— Наш уряд не переслідує ченців. А про існування монастиря на південь від Адж-Богдо ледве знали в Улан-Баторі. Цей монастир покинутий давно.

— Так, — підтвердив Озеров, — він був покинутий років за п’ятнадцять до нашого першого приїзду в ці місця. Старий мисливець розповідав, що ченці пішли після сильного землетрусу.

— Невже цей чоловік провів у повній самоті п’ятнадцять років? — із сумнівом запитав Пігастер.

— Ймовірно, він іноді йшов до людей, — сказав Озеров. — Інакше звідки у нього узявся б хлопчик, якому на вигляд було не більше восьми років.

— А може, там поблизу все-таки є стійбища? — знову посміхнувся Пігастер.

— Стійбищ там немає, — заперечив Батсур. — На південь від Адж-Богдо зараз тягнеться безводна пустеля. Кількадесят років тому вода там ще була. На старому караванному шляху до Китаю є висохлі джерела й колодязі. Але вся місцевість між Монгольським Алтаєм і Китайським Тянь-Шанем зазнає сильних підняттів. Ґрунтові води йдуть на глибину, джерела зникають. Ченці покинули монастир не тому, що злякалися землетрусу. Монастир вони могли відбудувати. Зникла вода, був покинутий старий караванний шлях, і люди перестали відвідувати монастир. Прибутків не стало. Ченці пішли…

— Можливо, — сказав Озеров, — проте землетрус, що зруйнував монастир, був дуже сильним. Споруди старовинні. Вони налічували не одну сотню років. Зруйновано майже все. Навіть приміщення, вирубані у скелях, постраждали. Відновити все це було б нелегко. Тут часом відбуваються сильні землетруси, що супроводжують зростання гірських хребтів. Плоскі плато на вершинах високих гір — свідки тієї недавньої епохи, коли тут були безкраї рівнини. Зараз залишки стародавніх рівнин підняті на три-чотири кілометри над рівнем моря. На очах людини відбувається перебудова земної кори. Стародавній континент — платформа — перетворюється на свою протилежність — гірську область. Якщо цей процес триватиме, він може завершитися грандіозними обваленнями. До Центральної Азії повернеться море, і лише верховини високих хребтів залишаться над водою, на кшталт островів сучасних океанів.

— Похмурі прогнози, — усміхнувся Пігастер. — На щастя, це, вочевидь, відбудеться не дуже скоро.

— Нашому поколінню можна не боятися, — кивнув Тумов.

— Пане Батсуре, — звернувся Пігастер до молодого монгола. — Ви, звісно, комуніст. Ви мрієте колись побудувати серед цих пустель і безлюдних гір царство боже, в якому всі будуть однаково багаті й однаково щасливі; таку собі благословенну країну, в якій у кожного пастуха буде пластмасова юрта, газова плита, електрична бритва і ще там щось. А ось пан Озеров каже, що мине деякий час, і сюди повернеться море. Значить, усе, що ви збираєтесь побудувати, рано чи пізно потоне. Чи варто витрачати сили й молодість для прийдешніх поколінь, які все одно приречені?