Місцями чорніли напівзасипані входи в підземні сховки.

«Ціле покинуте місто», — думав Аркадій, бродячи серед руїн.

Він пройшов до північного краю плато. Воно обривалося крутим прискалком заввишки кілька десятків метрів. Внизу простягалася пустеля. Тонкою ниточкою тягнувся через піски й такири слід, залишений колесами газика. Єдиний слід на безкраїх піщаних рівнинах. Слід ішов на північ — туди, де в спекотному серпанку полудня ледь білів гострий пік Мунх-Цаст-Ули.

Розглядаючи урвища плато, Озеров помітив у них декілька вузьких довгих шпар, явно вирубаних рукою людини. Вони нагадували бійниці і, вочевидь, сполучалися з якимись підземними приміщеннями всередині плато. Проникнути в них з боку урвища було неможливо. Та й самі шпари були надто вузькі, щоб крізь них могла пробратися людина.

Озеров повернувся до руїн і почав оглядати напівзасипані входи в підземелля. Один зі входів був засипаний менше від інших, і Аркадію навіть здалося, що хтось розчищав його не дуже давно. Крупні уламки лежали уздовж стін, піску було мало.

Озеров засвітив електричний ліхтар і без вагань зробив крок у підземелля. Ледь відчутний протяг війнув у обличчя. Певно, підземелля мало другий вхід, а можливо, сполучалося з бійницями в урвищах плато. Освітлюючи дорогу сильним променем світла, Аркадій упевнено пробирався вперед. Вирубаний у скелі коридор був настільки високий, що можна було йти не згинаючись. Озеров минув декілька розгалужень; орієнтувався на вітер, подих якого ставав усе виразнішим. Судячи зі стрілки компаса, підземний коридор вів на північ.

Нарешті попереду замріло слабке світло. Озеров вийшов у широку дугоподібну галерею.

У північній стіні галереї знаходилися бійниці, які він помітив з плато. Яскраві смуги денного світла проникали крізь них у підземелля. Проте це не були оборонні бійниці. Прорубані у скелі майже п’ятиметрової товщини, вони мали завширшки не більше двадцяти сантиметрів. Вертикальні стінки їх були гладко відполіровані. І, найголовніше, в ці «бійниці» не було видно підніжжя урвищ і пустелі, а лише небо.

Виходив якийсь ребус… Ціною неймовірних зусиль люди прорубали шпари, відполірували їх краї. А в ці шпари не видно нічого, крім синього неба, що розкинулося над пустелею.

Та все ж дивні отвори служили для спостереження. Навпроти кожного в стіні коридору була вирубана кам’яна лава.

«Стародавня обсерваторія? — промайнуло в голові Аркадія. — Навряд чи! Шпари дозволяли вести спостереження не вище десяти-дванадцяти градусів над обрієм. Видимість світил на такій висоті за відсутності приладів абсолютно недостатня».