Батсур повернувся через декілька хвилин.

— Там лише зотліле ганчір’я й бите череп’я… І кістки. Здається, він харчувався кажанами і зміями. Ходімо, — звернувся він до старого.

Старий слухняно піднявся і, продовжуючи бурмотіти, пішов услід за Батсуром.

* * *

Коли вони підійшли до обвалу, що перегородив ущелину, старий зупинився.

— Не треба! — закричав він. — Ви ведете мене до громових духів. Я хочу померти тут…

Батсур силою потягнув його за собою.

Біля машини їх зустрів Пігастер, закутаний у простирадло.

— Даруйте, колего, за цей маскарад, — звернувся він до Озерова. — Невелика пригода. Сорочкою пан Батсур перев’язав мені голову. Коли б не він… — губи американця здригнулися. — Я зобов’язаний вам життям, пане Батсуре… Я…

— Дрібниці, — поспішно перебив монгол. — Погляньте краще, кого ми привели.

— О, полонений, — підняв брови Пігастер. — Може, господар барса, який атакував мене?

— Це старий сторож монастиря, — сказав Озеров, — але здається…

— Треба мерщій розпитати його, — пожвавився Пігастер. — Можливо, він знає… Задля такої зустрічі варто було їхати сюди й навіть пережити пригоду. Дозвольте поставити декілька питань вашому полоненому.

— Здається, він божевільний, — обережно відзначив Озеров.

— Тим краще. З божевільним легше домовитися. — Пігастер запнув простирадло і став потирати руки. — Сподіваюся, ви не будете заперечувати проти цього маленького інтерв’ю?

Озеров знизав плечима.

— Ходи сюди. — Пігастер поманив пальцем старого. — Не хочеш? О’кей!.. Якщо Магомет не йде до гори, гора може підійти до Магомета[214].

Американець, накульгуючи, дістався до старого, що сидів на землі, і сів напроти нього.