Шпар було п’ять. Заглянувши по черзі в кожну, Озеров виявив, що вони не зовсім паралельні одна одній. Крізь східну шпару виднівся увінчаний снігами конус Мунх-Цаст-Ули, в решта дивилося лише небо.

Присідаючи по черзі на кам’яні лави, розташовані навпроти шпар, Аркадій помітив ряди грубих карбів, зроблених у стіні на рівні голови спостерігача. Найбільше карбів було біля середньої лави. Аркадій налічив тут понад триста карбів, розміщених у декілька рядів. Вони, без сумніву, були зроблені в різний час. Верхні карби виглядали дуже старими і майже стерлися. Ніжні здавалися свіжими. Кожен п’ятий карб прикрашав грубий кружечок.

«Ребус, — подумки повторив Озеров. — Цікаво було б його розгадати».

Накидавши в записнику розташування підземель і бійниць та характер карбів, Аркадій заглибився в темний коридор і без зусиль вибрався на вершину плато.

Перш ніж спуститися до руїн, він вирішив глянути на машину і підійшов до південного краю плато. Машини біля завалу не було. Озеров здивовано роззирнувся навсібіч. Газик стояв тепер у тіні урвищ південного борту ущелини, а біля нього бродила довга постать, з ніг до голови закутана в біле покривало. Декілька митей Аркадій насторожено придивлявся. Біла постать продовжувала кружляти навколо нерухомої машини.

— Дуже дивно, — пробурмотів геолог. — Хто б це міг бути?

Діставшись до вирубаних у урвищах сходів, він почав швидко спускатися.

Двір монастиря був порожній. Озеров зупинився в нерішучості.

«Бігти до машини чи розшукати товаришів?»

Раптом за стіною саду почулися голоси. Один голос належав Батсурові, другий — горловий і тремтячий — був незнайомим. Говорили, а вірніше кричали, по-монгольски.

Озеров видряпався по уламках каменів на верхівку стіни і заглянув у сад.

Батсур, люто зблискуючи очима, наступав на якусь дивну, закутану в лахміття істоту. Істота перелякано задкувала і щось бурмотіла, чи то виправдовуючись, чи то погрожуючи.

Озеров зістрибнув зі стіни і окликнув Батсура.

Молодий монгол озирнувся і радісно скрикнув. Він хотів було кинутися назустріч Озерову, але, помітивши, що істота в лахмітті збирається накивати п’ятами, спіймав її за одну з ганчірок і потягнув за собою.

Коли Батсур підвів до Озерова свого бранця, Аркадій побачив маленького, худого, мов скелет, старого. Обривки халата ледве прикривали його обтягнуті шкірою ребра. Ноги були босі й покриті струпами. Клапті сивого волосся стирчали на голому черепі. Зморшкувате обличчя було спотворене злістю і страхом.

— Розумієш, шукав тебе і натрапив на цього гнома, — схвильовано заговорив Батсур. — Гадав, він щось зробив з тобою.