За ці ж кілька годин десантні сили Одинадцятого флоту розгорнули навколо заражених районів свої мобільні групи. Біля болота десантували кіборгів, які на острівцях і під водою вступили у бій із ґиргами. У складі однієї з мобільних груп до Озера Кларта вирушили й Пела з Ясмін. Сигнал тривоги застав їх на полігоні, де бійці дивізіону кіберпідтримки відпрацьовували взаємодію «павуків» восьмої модифікації з десантно-евакуаційними командами. Там-таки, на полігоні, бек-операторів разом із «павуками» завантажили до дискоїдів і відправили на фронт. Ясмін вимагала її терміново з кимось зв’язати, але прем’єр-лейтенант, що керував відправкою мобільних груп з полігону, лише відмахнувся від неї.

На борту дискоїда в Пели почалась найсправжнісінька паніка. Ніколи їй не було так лячно. Як і більшість курсантів, вона потай сподівалась, що ніякого вторгнення хижих ксеноморфів на Сельву не буде, що усі розповіді інструкторів про ґиргів і норн є нічим іншим, як страшилками для напруження бойового духу курсантів. Сподівання зруйнувались за одну мить. Зруйнувались тієї секунди, коли вона побачила червоні спалахи на своєму нарукавному дисплеї і почула ревіння динаміків: «Тривога найвищого рівня! Бойова тривога!» Тепер, затиснута поміж утримувачів протиперевантажної ніші, Пела дивилась на поблідле обличчя подруги, й це видовище не додавало їй впевненості.

«От і все, — зрозуміла леді-матрос Махоніко. — Цурдець. За кілька годин ми вступимо в бій з ґиргами. Як казав нам інструктор із моделювання бою, ми зможемо протриматись максимум хвилин двадцять п’ять-тридцять. До втрати сімдесяти відсотків „павуків“. Якщо нас після того не витягне евакуаційна команда, то всі загинемо… Сили небесні! Якого цуца я записалась у ці довбані бек-оператори?!»

Раптом Пела почула, як хтось схлипує. Хтось у сусідній ніші.

«Макс!» — зрозуміла вона.

— Курсанте, припинити, й без тебе паскудно, — гаркнула на Макса Ясмін. Її сорок хвилин як призначили старшою команди операторів, підвищили у званні до скуадрон-асистента, і тепер вона відпрацьовувала ці смішні («Передсмертні!» — подумки визначила Пела) аванси.

— Ясмі, нехай собі… — Пела сама ледь стримувала сльози.

— Що «нехай собі»? — старша групи подивилась на неї так, що в Пели мурашки побігли шкірою; у тому погляді не було ані кохання, ані співчуття. — Ніяких «нехай собі»! Призначаю Макса розвідником групи. Піде у розвідку в першій лінії й буде там рюмсати ґиргові в задницю.

«Від тієї війни геть усі подуріли», — вирішила не робити висновків Пела. Вона закрила очі й спробувала стишити хвилі панічних судом, що борзо, переганяючи одна одну, линули від живота до горла і перешкоджали їй дихати.