— Та трохи є, — татуйований наче до чогось прислухався, потім мовив: — Здається, Іґан вертається… Рю, йди подивись.

Дівчина витягла з-за пояса кульовий пістолет і рушила до сходів, які вели кудись нагору. За хвилину вона повернулась у супроводі високого чоловіка, одягнутого у чорний плащ з каптуром та високі шнуровані чоботи. Наталія зрозуміла, що він і є Іґаном.

— Її по всьому місту шукають, — кивнув прибулець на клонку.

— Певно, сподобалась поліцаям, — посміхнувся татуйований.

— Та якби ж то поліцаям, — Іґан відкинув каптур і виявився людиною середнього віку з нервовим і вихудлим обличчям любителя праса[81]. — Її піндозли[82] шукають. Джи Тау.

— Пощастило тобі, — звернувся до Наталії татуйований.

— У чому?

— Якби тебе шукала поліція, боси тебе видали б.

— …?

— У наших босів з поліцією дружба. А піндозлам тебе не віддадуть. Піндозли у нас — западло.

— Треба її до Сайвіля відправити, — запропонував Іґан. — У Сайвілі тепер маса втікачів з Півночі. Цілі табори тих втікачів, сотні тисяч людей. Там їй легше буде сховатись.

— А як ми з міста виберемось? — запитала Рю.

— Підемо старими лазами і підземними ходами.

— У лазах і підземних ходах тепер повно тварюк. Я туди не полізу.

— А я полізу, — сказав татуйований.

— Сподобалась тобі папая? — зло примружилась на нього Рю.

— Страх як не люблю піндозлів, моє кохання.

29

29

Борт лінкора L1 «Айн-Соф»,