— Дякую вам та Обраному від Семи за високу довіру, капітан-командоре, — сказав техноархеолог після належної урочистої паузи.

— Ну тоді, що ж… — Зоран обновив вміст порційних ємностей. — Маємо третій тост: за нового кандидата у Стражі!

Алекс мовчки випив. Він упіймав себе на тому, що у визначальну для його кар’єри мить думає не про те, як щойно став кандидатом у члени однієї із наймогутніших таємних спільнот Імперії, а про молоду жінку зі шкірою кольору міді, яка спала у коконі за якісь двісті метрів від того місця, де він пив напій предків із командиром найбільшого в історії людства зорельоту, а в майбутньому — братом-Стражем.

30

30

Океанське місто Ганаз, Перламутровий Океан,

північна півкуля планети Ноли (4КВ06:2),

зоряна система Ніргарі.

23 юна 417 року Ери Відновлення.

Будинок Глагау виявився окремою спорудою, розташованою майже у центрі двохсотлітнього купола. Тепер, коли його «пелюстки» були розкритими, стіни будинку зігрівали полуденні промені Ніргарі. Змонтовані на даху сонячні батареї розгорнулись, від чого будинок уподібнився до великого птаха. На порозі поліцейських зустрів Шарль, молодший брат та офіційний опікун барона Ойгена.

— Мене попередили, сір, що ви… Але ж я… — він усім своїм виглядом демонстрував, що намагається бути корисним.

— Зараз ми пройдемо до того приміщення, де катували клонку Батріс, а ви, Глагау, потурбуйтеся доправити туди ж барона, — наказав Марков.

— Сір, його не рекомендовано переміщувати. Вірусне захворювання спровокувало кисневу недостатність. Ойген ще не встиг відновити сили після останньої пересадки серця і бронхів.

— Мандрівку з кімнати до кімнати він уже якось витримає, — зауважив старший слідчий Нев.

— Авжеж, — раптом погодився Шарль, — я зроблю все, що ви накажете. Йдіть за мною.

Слідча група, прямуючи за Шарлем, проминула помпезний хол, прикрашений гербами і колекційною зброєю, триклиній з прозорим дахом і вийшла на широкі сходи, що вели до нижніх рівнів баронового будинку. Сенсори увімкнули освітлення, і Марков примружився від яскравого сяяння галогенових ламп, тисячоразово відбитого у дзеркалах та прозорих призмах, що рясно вкривали стіни і стелю.

— Солярій, чи що… — буркнув хтось зі слідчої групи.

— Дзеркала безкінечно примножують насолоду[86], — сказав Шарль, відкриваючи вхід до великої зали, також щедро спорядженої дзеркалами. — Прошу, панове, сюди.

— Це тут насолоджувався ваш брат? — Марков професійним оком оцінив обладнання зали, підійшов до вертикальної металевої споруди, що нагадувала сітчасту антену старовинного локатора, і помацав зажими на її рамі. — Стенд для тортур?