— Правду кажучи, це надто пафосно, як на мене.

— Авжеж! Ви ж з плебеїв, Марков. З периферійних плебеїв, забитих податками, погрузлих у забобонах і страхах. Ваш батько вирощував їстівні водорості на Тіронії, а мати доглядала за чужими дітьми. Здається, їй платили три фунти за годину?

— Зате в нашій родині не було збоченців.

— Збоченців не було, кажете, — барон загуркотів розкотистим сміхом. — І це, до речі, також доводить нікчемність вашого походження. Один з наймудріших в історії людства мислителів сказав: «Тільки тоді, коли ми досягаємо нечуттєвості та збоченості, природа починає відкривати нам свої таємниці, і лише ображаючи її, ми здатні її розгадати»[88]. Ваші предки, генерале, не належали до тих, хто розгадував вічні й жахливі таємниці природи. Ваші нікчемні предки лише споживали природу. І то дуже-дуже рідко. Коли в них з’являлися гроші на натуральну їжу.

— О! — Марков підморгнув Невові. — Колеги, ми маємо справу не просто зі збоченцем, а з ідейним збоченцем. Стає цікавіше.

— Ви хочете мене образити? — барон заперечно похитав головою. — У вас не вийде. Хто ви такі, щоб образити нащадка тисячолітнього роду? Мій предок отримав титул від імператора Священної Римської Імперії Фрідріха Третього. Моє збоченство є вищим за усі ваші уявні чесноти, як людський нахил до прекрасного є вищим за стриманість кастрованого пса.

— Це не ми вас, це ви намагаєтесь нас образити.

— У жодний спосіб. Я лише хочу, щоб ви зрозуміли, з ким маєте справу.

— Ми здогадуємось, — мовив Марков. — І, менше з тим, я хочу почути від вас про деякі обставини ваших ігор у цій залі.

— У цій залі! — барон обвів гордим поглядом дзеркальні стіни і конструкцію для тортур. — У цій залі, генерале, не останні люди досягали просвітлення, знаходили свою втрачену сутність і здобували найвищу насолоду, на яку спроможна людина. Спіноза у своїй «Етиці» написав: «Ніхто до цього дня не визначив меж та кордонів того, до чого спроможне тіло». Після смерті Спінози минула тисяча сто років, а ця його апорія й тепер, за сотні парсеків від Землі, є істинною до останньої літери! Ця зала була містичною та утаємненою Межею Дослідів. Адже, «якщо не буде висловлене усе й не все буде піддано таємному аналізу, то чи можна розраховувати на здогадку: що саме найбільше тобі пасує?»[89]

— «Не останні люди», — поцитував слова Глагау Нев. — І хто ж були ці люди?

— Я не скажу вам.

— А ми й так знаємо, бароне, — втрутився Марков. — Ми підняли записи облікових систем купола. Не все вийшло знищити, не все… Та й Джи Тау, як ми бачимо, не виявили належної ревності. Шістнадцять досить відомих імен.