Джеймс увірвалася в особистий простір Каннінґема й пересунула бігунок ліворуч.

Тік-тік… тік… тік-тік-тік… тік… тік-тік-тік…

Через зменшення допплерівської частоти майже до нуля сигнал розтягнувся майже на хвилину. У реальному ж часі він тривав не довше ніж півсекунди.

Каннінґем збільшив зображення. Згорнутий у клубок шифратор не рухався. Тільки йшла брижами шкіра й ворушилися вільні мацаки. Але раніше я бачив тільки вісім кінцівок, а тепер угледів кістлявий відросток дев’ятої, що витикався позаду центрального вузла. Дев’яте, приховане від наших поглядів щупальце вибивало ритм — тік-тік-тік, доки інше створіння байдуже притулилося до стіни зі свого боку…

А тепер — нічого. Плавучий шифратор безцільно рухався у центрі вольєра.

Очі Джеймс сяяли.

— Ми маємо перевірити решту…

Але «Тезей» також спостерігав за усім і випередив нас. Він уже понишпорив у архівах і видав нам результати: три схожі сигнали за останні два дні тривалістю від однієї десятої до двох секунд.

— Вони розмовляють, — сказала Джеймс.

Каннінґем знизав плечима. Між його пальцями догорала забута цигарка.

— Як і багато інших істот. Навряд чи в такому темпі вони займаються якимись розрахунками. Стільки ж інформації можна отримати й від танцю бджоли.

— Дурниці, і ти сам про це знаєш, Роберте.

— Я точно знаю, що…

— Бджоли не приховують того, що кажуть. Бджоли не розробляють абсолютно нових способів комунікації, щоб збити з пантелику спостерігачів. Це не інстинкт, Роберте. Це розум.

— Ну, а якщо й так? Забудьмо на мить про той незручний факт, що ці істоти не мають навіть мізків. Здається, ти не дуже ретельно обміркувала свою концепцію.

— Звісно ж, обміркувала.

— Справді? Що ж тоді тебе так тішить? Ти не розумієш, що це означає?

Несподіване поколювання в потилиці. Я роззирнувся, поглянув угору. Посеред барабана виринув Юкка Сарасті. Блискаючи очима і немов вишкіряючись, він дивився на нас.

Каннінґем простежив за моїм поглядом і кивнув.

— Б’юся об заклад, воно розуміє…