За шість з половиною хвилин бранці перейшли від жовтих квадратів до чотиривимірних поліедрів, що миттєво згасали. Їм потрібно було не більше часу, щоб визначити відмінність між двома рухомими двадцятишестигранними фігурами, які відрізнялися лише однією гранню в єдиному кадрі, ніж на те, щоб відрізнити жовтий квадрат від червоного трикутника. Складні візерунки постійно пробігали тілами шифраторів: рухома бісерна мозаїка, яка змінювалася так швидко, що було майже неможливо помітити цю трансформацію.

— Блядь, — прошепотіла Джеймс.

— Може, фрагментарні здібності, — Каннінґем приєднався до нас у КонСенсусі, хоча його тіло лишалося в біомедичному відсіку.

— Фрагментарні здібності, — тупо повторила вона.

— Савантизм. Видатні здібності в якійсь одній царині розумової діяльності, що аж ніяк не передбачають високого інтелекту.

— Я знаю, що таке фрагментарні здібності, Роберте. Просто вважаю, що ти помиляєшся.

— Доведи.

Вона облишила геометрію й повідомила шифраторам, що один плюс один дорівнює два. Вочевидь, вони й самі про це знали: десять хвилин по тому істоти вже вираховували десятизначні прості числа.

Джеймс показала їм ряд двовимірних фігур; вони вибирали наступну в низці з практично однакових варіантів. Лінгвіст прибрала множинний вибір, показала шифраторам початок нового ряду й навчила малювати кінцями мацаків на сенсорній поверхні. Вони закінчили ряд точними малюнками, відтворюючи ланцюжок логічної послідовності, що неминуче завершувався початковою фігурою.

— Вони не роботи, — голос Джеймс застрягав у горлі.

— Це ж просто ребуси, — заперечив Каннінґем. — Мільйони комп’ютерних програм виконують їх навіть не запускаючись.

— Вони розумні, Роберте. Розумніші за нас. Можливо, навіть розумніші за Юкку. А ми… Чому ми не можемо просто визнати цього факту?

Я мало не читав її думки: а Ісаак би визнав.

— Тому що в них немає мозку, — наполягав Каннінґем. — Як можуть…

— Я не знаю як! — закричала вона. — Це твоя робота! Знаю лише, що піддаю тортурам істот, які значно перевершують нас за інтелектом…

— Сподіваюся, ти невдовзі закінчиш. Щойно ти розшифруєш їхню мову…

Вона похитала головою.

— Роберте, я нічого не знаю про їхню мову. Ми займаємося цим уже… кілька годин, правда? Зі мною вся Банда, лінгвістичні бази, що сягають глибини кількох тисячоліть, і всі найновіші лінгвістичні алгоритми. Ми точно знаємо, що вони говорять, відстежуємо кожен можливий спосіб спілкування. До ангстрема.

— Власне. А отже…

— У мене нічого немає. Знаю, що вони розмовляють через пігментну мозаїку. Можливо, є ще щось у русі щетинок. Але я не можу зрозуміти принципу, відстежити, як вони рахують, чи навіть повідомити їм… як мені… прикро.