Якийсь час усі мовчали. Бейтс спостерігала за нами з камбуза вгорі, але не намагалася долучитися до розмови. У КонСенсусі помилувані шифратори колихалися у своїх клітках, наче багаторукі страждальці.

— Ну, — нарешті сказав Каннінґем, — якщо у нас сьогодні день поганих новин, оголошу і свою. Вони помирають.

Джеймс затулила обличчя руками.

— Не через твій допит, хай би чого він їм вартував, — продовжував біолог. — На мою думку, їм просто бракує певних метаболічних шляхів.

— Мабуть, вони ще їх не знайшли, — зауважила Бейтс через барабан.

— Ні, — повільно й чітко заперечив Каннінґем. — Очевидно, вони недоступні для їхніх організмів. Вони розкладаються, як розкладалися б ми, якби в наших клітинах з цитоплазми просто зникли веретена поділу[86]. Наскільки я можу визначити, вони почали розкладатися, відколи ми забрали їх з «Роршаха».

Сьюзан підвела голову.

— Хочеш сказати, вони там лишили частину своєї біохімії?

— Якісь важливі поживні речовини? — запитала Бейтс. — Вони ж не їдять…

— «Так» лінгвісту, «ні» майору. — Каннінґем замовк. Я кинув погляд через барабан і побачив, як він затягується цигаркою. — Мені здається, що значна частина їхніх клітинних процесів регулюється ззовні. Гадаю, мені не вдається знайти жодних генів у зразках тканин тому, що в шифраторів просто немає генів.

— Що ж у них є натомість? — запитала Бейтс.

— Морфогени Тьюрінґа[87].

Порожні погляди — ніхто нічого не зрозумів, тож звернулися до КонСенсусу за тлумаченням. Але Каннінґем все одно почав пояснювати:

— Не вся біологія заснована на генах. Соняшники мають саме такий вигляд через суто фізичну напругу при вигині. Всюди у природі трапляються числа Фібоначчі й золоті перетини, що не програмуються генетичним кодом, а залежать від механічних впливів. Розгляньмо ембріон, що розвивається: гени наказують почати чи припинити рости, але кількість пальців і хребців визначається механічним зіштовхуванням одних клітин з іншими. А як щодо вже згаданих веретен поділу? Вони критично необхідні для відтворення кожної еукаріотичної клітини, а вони ж ростуть, як кристали, без участі генів. Ви здивуєтеся, скільки всього в природі функціонує саме таким чином.

— Але ж гени все одно потрібні, — запротестувала Бейтс, підійшовши до нас.

— Гени лише встановлюють початкові умови для запуску процесів. А структура, що виникає опісля, не потребує особливих інструкцій. Класичний зразок складної адаптивної системи, відомий нам уже понад сотню років, — знову затяжка, — або й довше: Дарвін наводив приклад медових стільників ще у 1880-х роках.