— Медові стільники, — повторила Бейтс.

— Бездоганні шестикутники. Щільно припасовані один до одного. Бджоли запрограмовані, щоб їх створювати, але звідки комаха знає геометрію, щоб витворити точний шестикутник? Не знає. Вона запрограмована пережовувати віск і випльовувати його, обертаючись навколо своєї вісі. Виходить коло. Посади багато бджіл на одну поверхню, нехай жують разом, і вже кола стикатимуться між собою, перетворюючись на шестикутники, які — так уже склалося — формують ефективнішу упаковку.

Бейтс пирхнула:

— Але ж бджоли запрограмовані. Генетично.

— Ти неправильно зрозуміла. Шифратори — це стільники.

— А «Роршах» — бджоли, — пробурмотіла Джеймс.

Каннінґем кивнув.

— «Роршах» — це бджоли. Я взагалі вважаю, що магнітні поля «Роршаха» — це не механізми захисту. Думаю, вони є частиною системи підтримки життєдіяльності. Вірогідно, саме вони регулюють і визначають значну частину метаболізму шифраторів. У трюмі ми маємо двох істот, яких висмикнули з їхнього природного середовища. Вони просто затамували подих, але ж не можуть тамувати його вічно.

— Скільки ще? — запитала Джеймс.

— Звідки мені знати? Якщо не помиляюся, то я маю справу навіть не з цілими організмами.

— А якщо припустити? — поцікавилася Бейтс.

Він знизав плечима.

— Кілька днів. Можливо.

Усе, що нас не вбивас, робить нас дивнішими.

— Голосування не буде, — заявив Сарасті.

Бранців ми не відпускатимемо. Надто ризиковано. Тут, у безмежній пустці Оорти, немає місця принципу «живи й дай жити іншим». І байдуже, що той Інший зробив чи не зробив: подумай, що б він накоїв, якби був хоч трішки сильнішим. Подумай, як би він з нами вчинив, якби ми прибули пізніше, як він і планував. Ти дивишся на «Роршах» і бачиш ембріон чи дитину, хай понад усяку міру чужинну, але ні в чому не винну за замовчуванням. Але що, як твоє враження хибне? Що, коли перед тобою всемогутній кровожерливий бог, вбивця планет, просто ще не до кінця сформований? Вразливий тільки зараз і ще зовсім трохи часу?