Через ці діяння Лето ІІ усунув себе з еволюційної послідовності. Він зробив це свідомо, кажучи: «Щоб бути незалежним, слід усунутися». Обоє близнят були понад потребами в пам’яті як процесі виміру, що визначав їхню віддаленість від людського походження шляхом детермінації. Лето ІІ зосталося вчинити відважно, розпізнавши, що справжнє творіння незалежне від свого творця. Відмовився од відтворення еволюційної послідовності, заявивши: «Це теж відведе мене ще далі від людства». Він вбачав у цьому імплікацію: у житті не існує по-справжньому замкнутих систем.

Тутешні птахи — папуги, сороки, сойки — живилися комахами, від яких аж роївся вологий пісок за пошкодженим канатом. Це була джедіда, останнє з нових містечок, збудоване на фундаменті з відкритого базальту. Зараз вона покинута. Ганіма, вивчаючи в ранкові години обшир за первісними насадженнями покинутої січі, помітила рух і побачила пістряву ящірку — гекона. А раніше — кактусового дятла, що гніздився у глиняній стіні довкола джедіди.

Вона думала, що це січ, хоча насправді то був набір низьких стін, зведених із обпаленої цегли й оточених насадженнями, які мали зупинити дюни. Містечко лежало в Танзеруфт, за шістсот кілометрів від Хребта Сіхая. Без догляду людських рук січ почала розсипатися, знову перетворюючись на пустелю, її стіни нищили пустельні вітри, а плантація корчилася під пекучим сонцем.

І все-таки пісок за розбитим канатом зоставався вологим, а це свідчило про те, що приземкувата копиця вітряної пастки досі функціонувала.

Упродовж кількох місяців після втечі з Табру блукачі по черзі шукали притулку в кількох таких місцях, що стали безлюдними через Пустельного Демона. Ганіма не вірила в Пустельного Демона, хоча годі було заперечити очевидний доказ — зруйнований канат.

Інколи вони діставали з північних селищ звістки, передані збунтованими мисливцями за прянощами. Кілька ’топтерів — дехто запевняв, що не більше шести, — здійснювало розвідувальні польоти, розшукуючи Стілґара, але Арракіс великий, а його пустеля прихильна до втікачів. За сповіщеннями, пошуково-знищувальні сили виконували завдання знайти Стілґарову групу, проте ці сили на чолі з колишнім табрійцем Буєром Аґарвесом мали й інші обов’язки та часто поверталися до Арракіна.

Бунтівники запевняли, що між ними й людьми Алії немає особливих сутичок. Непередбачувані вилазки Пустельного Демона призвели до того, що першочерговим клопотом Алії та наїбів стала палацова гвардія. Навіть контрабандистам дісталося, але вони начебто нишпорили в пустелі в пошуках Стілґара, прагнучи здобути призначену за його голову винагороду.