— Стілґар знав, що ти заперечуватимеш.

— Заперечуватиму… Це божевілля!

Хара скривилася.

— Не забувай, що Буєр…

— Член сім’ї! — гарикнула Ганіма. — Він — онук Стілґарового кузена. Я знаю. А Фарад’н, з якого я колись пущу кров, теж мій близький родич. Думаєш, це стримає мій ніж?

— Ми отримали дистранс. Ніхто не йде слідом за його групою.

— Нічого доброго з цього не буде, Харо, — тихо сказала Ганіма. — Мусимо негайно йти звідси.

— Ти прочитала віщування? — спитала Хара. — Той мертвий хробак, якого ми бачили! Чи це…

— Укинь це до своєї утроби та народи деінде! — розлютилася Ганіма. — Мені не подобається ні ця зустріч, ні це місце. Невже цього не досить?

— Я скажу Стілґарові, що ти…

— Я сама йому скажу! — Ганіма пройшла повз Хару, яка послала знак рогів хробака їй у спину, щоб відігнати лихо.

Але Стілґар лише посміявся зі страхів Ганіми й наказав їй шукати піщану форель, наче вона дитина. Вона втекла до одного з покинутих домів джедіди й присіла навпочіпки в кутку, щоб втихомирити гнів. Однак емоції швидко минули, вона відчула порухи своїх внутрішніх життів і згадала, як хтось сказав: «Якщо зуміємо зрушити це з місця, усе піде за планом».

«Яка дивна думка».

Проте вона не могла згадати, хто сказав ці слова.

Муад’Діба позбавлено спадку, і говорив він од імені позбавлених спадку за всіх часів. Здійняв свій голос проти глибокої несправедливості, яка відділяє особистість від того, у що вона навчилася вірити, що їй здається справедливим.

Ґурні Галлек сидів на горі біля Шулоху, а поруч із ним, на меланжевому килимку, лежав його балісет. Закрита улоговина під ним роїлася від робітників, що саджали рослини. Піщаний насип, яким Вигнанці заманювали хробаків, зробивши до нього доріжку з прянощів, загородили новим канатом. Розсаду посунули до підніжжя насипу, щоб утримати його.

Наближалася пора полуденної трапези, а Галлек сидів на горі вже понад годину, прагнучи поміркувати на самоті. Люди під ним займалися своєю працею, але все, що він бачив, було роботою меланжу. За оцінкою самого Лето, виробництво прянощів невдовзі впаде до стабільного рівня однієї десятої від свого піку за Харконненівських часів. Середня в Імперії ціна на прянощі зростала вдвічі при кожній черговій оцінці. Казали, наче за триста двадцять один літр купили половину планети в родини Метуллі.

Вигнанці працювали як люди, гнані дияволом, а можливо, так воно й було. Перед кожною трапезою поверталися обличчям до Танзеруфт і молилися персоніфікованому Шай-Хулудові. Таким вони бачили Лето, і Галлек, дивлячись їхніми очима, бачив майбутнє, у якому більшість людей поділяє цей погляд. Галлек не був певен, чи подобається йому така перспектива.