Ганіма здригнулася, глибоко зітхнувши. «Ох, Лето, — подумала вона. — Я майже рада, що ти не дожив і не бачиш цих днів. Я приєдналася б до тебе, але я — ще не скривавлений ніж. Алія та Фарад’н. Фарад’н та Алія. Старий барон — її демон, а цього не можна дозволити».

Із джедіди вийшла Хара, наблизилася до Ганіми, швидкими кроками долаючи пісок. Зупинилася перед Ганімою і спитала:

— Що ти тут робиш сама?

— Це дивне місце, Харо. Ми повинні йти звідси.

— Стілґар чекає тут на зустріч із деким.

— О? Він мені не казав цього.

— Чого він мусить усе тобі казати? Маку? — Хара ляснула по бурдючку з водою, що випинався з-під одягу Ганіми. — Ти що, доросла жінка, щоб бути вагітною?

— Я була вагітною стільки разів, що й полічити годі, — сказала Ганіма. — Не грай зі мною в ці ігри дорослого з дитиною!

Через їдкий тон у голосі Ганіми Хара відступила.

— Ви — стадо дурнів, — промовила Ганіма, змахом руки охопивши джедіду та Стілґара з його людьми, зайнятими роботою. — Мені не слід було йти з вами.

— Ти була б уже мертвою, якби не пішла.

— Можливо. Але невже ви не бачите, що коїться у вас перед носом! Кого це чекає Стілґар?

— Буєра Аґарвеса.

Ганіма витріщилася на неї.

— Він прибуває сюди таємно, через друзів із січі Червоної Ущелини, — пояснила Хара.

— Забавка Алії?

— Йому зав’яжуть очі.

— І Стілґар у це вірить?

— Буєр попросив допомоги. Погодився на всі наші умови.

— Чому мені нічого про це не сказали?