Минулого місяця група Стілґара набрела на такий остов, і їм знадобилося чотири дні, аби змахнути з себе відчуття зла. Ці останки тхнули кислою й отруйною гнилизною. Розкладений остов знайдено на вершині гігантського викиду прянощів, прянощі переважно пропали.

Ганіма відвернулася від канату й озирнулася назад, на джедіду. Просто перед нею лежала зруйнована стіна, яка колись оточувала муштамаль, маленький клаптик саду. Вона із затятою цікавістю досліджувала це місце і знайшла в кам’яній коробці запас пласких прісних меланжевих хлібців.

Стілґар знищив їх, кажучи:

— Фримен ніколи не покинув би позаду себе доброї їжі!

Ганіма підозрювала, що він помилявся, але справа не варта була ні ризику, ні суперечки. Фримени змінювалися. Колись вони вільно мандрували бледом, гнані природними потребами: заради води, прянощів, торгівлі. Активність тварин була для них будильником. Але тепер тварини перейшли на дивні нові ритми, а більшість фрименів тим часом скоцюрбилася у своїх старих печерах-кролятниках, у затінку північної Оборонної Стіни. Мисливці за прянощами в Танзеруфт були нечисленними, і лише група Стілґара мандрувала по-давньому.

Вона довіряла Стілґарові та його остраху перед Алією. Ірулан підтвердила Стілґарові аргументи, вдавшись до дивних міркувань Бене Ґессерит. А на далекій Салусі все ще жив Фарад’н. Одного дня доведеться розрахуватися з ним.

Ганіма глянула вгору, на сіро-срібне небо, подумки шукаючи розради. Де знайти допомогу? Де той, хто вислухав би, якби вона розповіла про побачене довкола? Якщо вірити звісткам, леді Джессіка зостається на Салусі. Алія ж була істотою на п’єдесталі, зацікавленою лише власною величчю, а сама тим часом дедалі більше віддалялася від дійсності. Ґурні Галлека ніде не було, хоча його нібито всюди бачили. Проповідник зник у схованці, зостався тільки слабкий спогад про його єретичні декламації.

І Стілґар.

Вона глянула крізь розбиту стіну туди, де Стілґар допомагав ремонтувати цистерну. Стілґар насолоджувався своєю роллю неспокійного духа пустелі, а ціна за його голову зростала щомісяця.

Ніщо вже не має сенсу. Ніщо.

Ким був той Пустельний Демон, істота, спроможна нищити канати, наче то фальшиві ідоли, які слід повалити в пісок? Чи це капосний хробак? Чи третя повстала сила: численні люди? Ніхто не вірив, що це хробак. Вода вбила би будь-якого хробака, якби той напав на канат. Багато фрименів вірило, що Пустельний Демон був насправді революційним загоном, що поставив собі за мету скинути Магдінат Алії та повернути на Арракісі давні звичаї. Ті, хто в це вірив, називали його вчинки добрими. Позбутися цієї жадібної апостольської кліки, що не робить нічого, окрім як підтримує власну посередність. Повернутися до істинної релігії, яку проголосив Муад’Діб.