— І мої кредитки, — додав Трейвіс.

— Вони зможуть знайти вас за кредитними картками і дорожніми чеками.

— Я знаю, — відповів Трейвіс. — Тому ми знімемо гроші в місті, де не плануємо залишатися, і якнайшвидше накиваємо звідти п’ятами.

— Після того як я придбаю касові чеки на сорок тисяч, куди їх надсилати?

— Я триматиму зв’язок по телефону, — відповів Трейвіс, сідаючи на диван біля Нори. — Щось придумаємо.

— Як щодо інших ваших із Норою активів?

— Пізніше про це подбаємо, — відповіла жінка.

Гаррісон спохмурнів.

— Трейвісе, перед вашим від’їздом ви можете підписати документ, який дозволить мені представляти вас у будь-яких юридичних справах. Якщо хтось спробує заморозити ваші або Норині активи, я захищатиму їх до останнього, але не буду вистромлятися доти, доки не випливе те, що ми пов’язані.

— Гадаю, що активам Нори поки що нічого не загрожує. Ми нікому не говорили про весілля, крім вас. Сусіди повідомлять поліції, що я втік із якоюсь жінкою. Але вони її не знають. Ви комусь про нас розповідали?

— Лише моїй секретарці місіс Ешкрофт, але вона вміє тримати язика за зубами.

— Тоді гаразд, — сказав Трейвіс. — Навряд чи поліція дізнається про те, що ми одружились, тож нескоро добереться до Нори. Але коли вони вийдуть на неї, то дізнаються, що ви — її юрист. Якщо вони почнуть моніторити рух коштів на моїх рахунках, щоб знайти мене, то виявлять ті двадцять тисяч, які я вам заплатив, і почнуть вас розшукувати…

— Це мене анітрохи не зупинить, — відповів Гаррісон.

— Можливо, — сказав Трейвіс. — Але щойно вони знайдуть зв’язок між мною, вами і Норою, то встановлять за вами пильне спостереження. Якщо це трапиться… то коли ми зателефонуємо, ви повинні одразу ж нам про це сказати, покласти слухавку й перервати з нами всі контакти.

— Я це чудово розумію, — сказав юрист.

— Гаррісоне, вам не треба в це встрягати, — промовила Нора. — Ми й так багато від вас вимагаємо.

— Послухайте, моя люба, мені майже сімдесят один рік. Юридична практика мені ще не набридла, і я досі ходжу в плавання… але, відверто кажучи, останнім часом моє життя зробилося трохи нуднуватим. Ця авантюра розжене кров у моїх замшілих жилах. Окрім того, я вірю, що ви зобов’язані зберегти Ейнштейну свободу не лише з тих причин, які ви назвали, а… люди не мають права використовувати свій геніальний розум, щоб створювати інших істот, наділених розумом, а потім ставитися до них, як до меблів. Якщо ми вже дійшли до того, що можемо творити нарівні з Господом, пора навчитися Божої справедливості й милосердя. А в цьому випадку зберегти Ейнштейну свободу — справедливо і милосердно.