— Темний? — перепитав Трейвіс. — Тобто… злий?

«ні». «темний».

— Тобто небезпечний? — поцікавилася Нора.

Ейнштейн пирхнув, наче вважаючи їх безнадійними тупаками, і знову склав: «ні». «темний».

На мить всі замовкли, і нарешті Трейвіс вигукнув:

— Чорний! Тобто Лемюел Джонсон — темношкірий.

Ейнштейн тихо пирхнув, схвально похитав головою і помахав хвостом, а потім склав найдовшу відповідь за вечір: «ВИ НЕ ТАКІ ВЖЕ Й БЕЗНАДІЙНІ».

Нора розсміялася.

Трейвіс промовив:

— Розумака.

Пса переповнювала радість, яку неможливо передати словами. Вони вже кілька тижнів спілкувалися з ретривером, але «Ерудит» надавав значно більше можливостей, аніж безпосереднє спілкування. Тепер Ейнштейн ще більше здавався Трейвісу і Норі їхньою дитиною. До цього додалася ейфорія від усвідомлення того, що вони таки зламали бар’єри звичайного людського досвіду і перейшли якусь межу. Звісно, Ейнштейн не був звичайним песиком, і його неабиякий інтелект нагадував радше людський, аніж собачий. Але все ж він залишався псом, і тому його інтелект суттєво відрізнявся від людського, а це своєю чергою привносило у спілкування з ним щось дуже таємниче і неймовірне. Дивлячись на «ВИ НЕ ТАКІ ВЖЕ Й БЕЗНАДІЙНІ», Трейвіс помислив, що це можна трактувати і як послання всьому людству.

Впродовж півгодини вони продовжували розпитувати Ейнштейна, а Трейвіс занотовував відповіді. Тепер вони обговорювали жовтоокого монстра, що вбив Теда Гокні.

— Що то за клята істота? — запитала Нора.

«АУТСАЙДЕР».

— Аутсайдер? Ти про що? — перепитав Трейвіс.

«ТАК ЙОГО НАЗВАЛИ».

— Вчені? — запитав Трейвіс. — Чому його назвали Аутсайдером?

«БО ВІН НЕ НАЛЕЖИТЬ».

— Не розумію, — промовила Нора.

«ДВА РЕЗУЛЬТАТИ УСПІХУ. Я І ВІН. Я СОБАКА. ЙОМУ НЕМА НАЗВИ. АУТСАЙДЕР».