Пес обрав більше фішок, почекав, поки молодята прочитають, і з серйозним виглядом подивився на них, аби впевнитися, що вони все зрозуміли: «Я Б ПОМЕР ВІД САМОТНОСТІ».

Частина 2 Охоронець

Частина 2

Охоронець

Сама лиш любов може об’єднати і зробити довершеними всіх живих істот, бо вона об’єднує за їхньою глибинною сутністю.

Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.

Розділ 8

Розділ 8

1

У четвер Нора поїхала до лікаря Вайнгольда. Трейвіс та Ейнштейн гуляли трав’янистими схилами, а потім пішли в ліс, що починався одразу ж за будинком, який вони придбали в цьому чудовому прибережному куточку Каліфорнії під назвою Біґ Сур.

Осіннє сонце нагріло каміння на голих пагорбах. Землею пливли тіні поодиноких хмар. Вітер із Тихого океану легенько шелестів сухою золотистою травою. На сонці було не спекотно і не холодно, тому Трейвіс почувався комфортно у джинсах і сорочці з довгим рукавом.

Він прихопив із собою короткоствольну помпову рушницю «мосберґ» 12-го калібру з пістолетним руків’ям. Він завжди брав її з собою на прогулянку. Якщо хто й запитає, навіщо вона йому, то в нього завжди було виправдання: «На випадок зустрічі з гримучою змією».

Там, де зарості були найгустішими, здавалося, що вже не ранок, а пізній вечір, і тягнуло прохолодою, тож Трейвіс радів, що вдягнув шерстяну сорочку. Масивні сосни, невеликі гайки секвой і листяних дерев пропускали мало сонця, тому тут, унизу, панували сутінки. Підлісок був доволі густим: серед місцевої флори виділялися низькі непролазні хащі коркових дубів (дехто називав їх «чапаралі») і папороті, що росла тут у великих кількостях через часті тумани та сталий вологий клімат — давалася взнаки близькість до океану.

Ейнштейн постійно винюхував сліди кугуарів на вологому лісовому ґрунті й показував їх Трейвісу. На щастя, він добре розумів, наскільки небезпечно на них полювати, тому стримував своє природнє бажання кинутися вперед цими слідами.

Ретривера цілком влаштовувало спостереження за місцевою фауною. Полохливі олені часто спускалися чи піднімалися своїми стежками. Єнотів також вистачало, і за ними було весело спостерігати. Хоч дехто з них поводився досить приязно, Ейнштейн знав, що вони можуть розізлитися, якщо їх випадково наполохати, тому волів триматися від них подалі.

Під час однієї з таких прогулянок ретривер засмутився, дізнавшись, що білки, до яких можна було спокійно підходити, боялися його. Вони завмирали від жаху, ошаліло витріщаючись на нього, і Ейнштейн навіть бачив, як билися їхні сердечка. Одного вечора він запитав Трейвіса: «ЧОМУ БІЛКИ БОЯТЬСЯ»?