Але ж де вона?
Трейвіс пошкодував, що не поїхав з нею. Проте після тридцяти років залежності й заляканості поїздки до Кармела були для неї одним зі способів самоствердитися і перевірити власні стійкість, незалежність і впевненість у собі. Тому Нора хотіла їздити сама.
О пів на другу, коли Нора запізнювалася вже на півгодини, у Трейвіса десь у животі почало ятрити.
Ейнштейн узявся ходити туди-сюди.
Через п’ять хвилин ретривер першим почув, як із траси повертає машина. Він кинувся вниз сходами й вибіг на узбіччя путівця.
Трейвіс не хотів, щоб Нора помітила його надмірне хвилювання, бо вона могла подумати, що він не вірить у її здатність подбати про себе, хоча цією здатністю вона могла пишатися. Тому Трейвіс не підвівся з крісла, а продовжував сидіти із пляшкою «Корони» в руках.
Коли з’явилася блакитна «тойота», Трейвіс із полегшенням зітхнув. Проїжджаючи повз будинок, Нора посигналила, а чоловік помахав у відповідь, так наче він не сидів там під важким рядном страху.
Ейнштейн підбіг до гаража, щоби привітатися з Норою, і за мить вони повернулися. Нора була вдягнута у блакитні джинси та біло-жовту картату сорочку, але, на думку Трейвіса, навіть у цьому одязі вона могла би бути у центрі уваги на якомусь балі, вальсуючи поміж пишно вдягнутих й обвішаних коштовностями принцес.
Нора підійшла до Трейвіса і, нахилившись, поцілувала його. Її губи були теплими. Нора запитала:
— Сумуєш без мене?
— Без тебе я не бачив сонячного світла, не чув пташиного співу і світ мені був немилий.
Трейвіс спробував надати своєму тону легковажності, але його репліка прозвучала досить серйозно.
Ейнштейн потерся об ноги Нори й почав скавчати, щоб вона звернула на нього увагу, а потім підвів голову і тихо гавкнув, наче запитуючи: «Ну?»
— Він має рацію, — промовив Трейвіс. — Так нечесно. Ти змушуєш нас хвилюватися.
— Все, як я і думала, — сказала Нора і посміхнулася.
— Думала?
— Так. Я залетіла.
— Господи, — протягнув Трейвіс.
— Я вагітна. Тепер у нас буде типова сім’я. Я готуюся стати матір’ю.
Трейвіс підвівся, обійняв Нору і поцілував.