Окрім полиць з банками і пляшками, у доволі просторій комірчині була складна конструкція, яку змайстрували Трейвіс і Нора, щоб спростити спілкування із псом. Конструкція стояла біля задньої стіни: двадцять вісім квадратних трубок з оргскла у дерев’яній рамі два з половиною сантиметри завширшки; кожна трубка була 45 сантиметрів завдовжки з отвором зверху. Внизу — педальний клапан. У перших двадцяти шести трубках знаходилися фішки з шістьох наборів «Ерудита», щоб Ейнштейну вистачило літер на довгі послання. На кожній трубці було написано відповідну літеру: А, Б, В, Г і так далі. У двох останніх трубках містилися порожні фішки, на яких Трейвіс викарбував коми, апострофи й знаки питання (вони з Норою вирішили, що самі зрозуміють, де Ейнштейн закінчуватиме речення). Пес міг діставати літери, натискаючи на педалі, а потім носом викладати на підлозі комірчини слова. Трейвіс і Нора вирішили поставити пристрій саме в комірчині, подалі від цікавих очей, щоб їм не довелося нічого пояснювати сусідам, які можуть несподівано зайти.

Поки Ейнштейн завзято натискав на педалі і клацав фішками, складаючи їх докупи, Трейвіс виніс пиво і миску з водою на передній ґанок. Він хотів там дочекатися Нори. Коли Трейвіс повернувся, то Ейнштейн уже склав речення:

«МОЖНА МЕНІ ГАМБУРГЕР? АБО ТРИ ВІДЕНСЬКІ СОСИСКИ?»

Трейвіс відповів:

— Я збираюся пообідати з Норою, коли вона приїде. Не хочеш почекати і поїсти разом з нами?

Ретривер облизався і хвильку подумав, відтак подивився на літери і відсунув деякі з них, а натомість із тих, що залишилися, склав нове речення, додавши літери «Я» і «Л» з трубок.

«ДОБРЕ. АЛЕ Я ВМИРАЮ ВІД ГОЛОДУ».

— Витримаєш, — промовив Трейвіс, збираючи фішки і розкладаючи їх по відповідних трубках.

Потім Трейвіс узяв рушницю, притулену до одвірка задніх дверей, і, вийшовши на ґанок, поставив її поряд із кріслом-гойдалкою. Ейнштейн вимкнув світло у комірчині й приєднався до нього.

Трейвіс всівся у кріслі, а Ейнштейн — на підлозі з червоного дерева. Запанувала тривожна тиша.

Тепле жовтневе повітря повнилося пташиним щебетом.

Трейвіс смакував пиво, а Ейнштейн час від часу хлебтав воду. Потім вони вдивлялися на путівець, що ховався у гущі дерев, за якими проходило шосе.

У бардачку «тойоти» Нора тримала «Вальтер-38», заряджений кулями з м’якими наконечниками. За кілька тижнів після від’їзду із Сан-Марино вона під орудою Трейвіса навчилася кермувати машиною, стріляти з «вальтера», автоматичного пістолета-кулемета «узі» та рушниці. Сьогодні Нора взяла лише «вальтер», оскільки на шляху до Кармела їй нічого не загрожувало. Окрім того, якби навіть Аутсайдер нишпорив тут без відома Ейнштейна, то йому був потрібен він, а не Нора. Тому їй навряд чи щось загрожує.