Поки що єдиними ознаками її вагітності були легка ранкова нудота і незначне погладшання. Її живіт досі був пласким, і, як стверджував лікар Вайнгольд, враховуючи її статуру, вона може бути однією з тих жінок, чий живіт збільшиться незначною мірою. Нора сподівалася, що в цьому сенсі їй пощастило, позаяк після пологів їй буде неважко відновити форму. Звісно ж, півроку ще не минуло, тому вона ще може перетворитись у моржа.

Повертаючись із Кармела додому, Нора і Трейвіс везли в багажнику свого пікапа купу згортків і напрочуд пухнасту ялинку. Ейнштейн спав, поклавши голову на коліна Норі. Він втомився після насиченого дня, проведеного з Джимом та Пукою. Додому вони доїхали за годину до того, як стемніло. Ейнштейн побіг першим до дверей…

…аж раптом він зупинився і з цікавістю озирнувся, нюхаючи холодне повітря. Потім перетнув двір, опустивши ніс до землі, так наче взяв слід.

Нора йшла до заднього входу з покупками в обох руках, тому спочатку не помітила нічого дивного у поведінці собаки, побачила лише, що Трейвіс зупинився і витріщається на Ейнштейна. Нора запитала:

— Що трапилося?

— Почекай.

Ейнштейн перетнув двір, підійшовши до краю лісу з південного боку. Там він застиг, витягнувши голову. Потім пес стріпнувся і подибав периметром лісу. Декілька разів він зупинявся, завмирав і через кілька хвилин знову продовжував свій коловий рух на північ.

— Там щось є? — запитав Трейвіс.

Ейнштейн одразу ж помахав хвостом і гавкнув: «І так, і ні».

В комірчині ретривер виклав повідомлення:

«ЩОСЬ ВІДЧУВ».

— Що? — запитав Трейвіс.

«НЕ ЗНАЮ».

— Аутсайдер?

«МОЖЛИВО».

— Близько?

«НЕ ЗНАЮ».

— До тебе повертається твоя інтуїція? — запитала Нора.

«НЕ ЗНАЮ. ПРОСТО ВІДЧУВ».

— Що саме? — запитав Трейвіс.